Зіновій Толкачов

Український маляр-монументаліст, живописець і графік. Народився в єврейській землеробській колонії Щедрін Бобруйського повіту Мінської губернії 12 (25) лютого 1903 року.
У 1909–1919 роках навчався на ремісничому відділенні Київського казенного єврейського училища, а потім — у художній школі. Через матеріальну скруту в родині залишив школу і став учнем майстра з розпису вивісок. Пізніше писав кіноафіші в «мальовничій артілі» Манна.
У 1919–1920 роках навчався у ВХУТЕМАСі (Вищій художньо-технічні майстерні) в Москві. Наприкінці 1920-х років продовжив навчання у студії Київського художнього інституту (у майстерні Федора Кричевського).
Зіновій Толкачов — один із зачинателів українського радянського образотворчого мистецтва, майстер станкової та книжкової графіки. В доробку ранньої творчості митця — політичні плакати і карикатури. Та справжнім покликанням Толкачова були монументальне малярство і живопис.
На війну Зіновій Толкачов пішов, будучи вже відомим художником. У роки Другої світової війни постали цикли його робіт: «Окупанти», «Майданек», «Христос на Майданеку». 1944 року в Любліні (Польща) відкрилася виставка Толкачова. Наступного року художник працює над серіями «Освенцім», «Квіти Освенціма» (деякі роботи з цих серій з’являлися і після війни, у 1961–1963 роках). Низка малюнків, що увійшли в альбом «Освенцім», зроблена на бланках табору — іншого паперу не було. На полях чорно-білих замальовок Толкачов записав розповіді небагатьох уцілілих в’язнів концтабора.
У повоєнні роки Зіновій Толкачов створив серії портретів своїх сучасників, насамперед митців. Він також намалював ілюстрації до літературних творів Шолом-Алейхема (серія «Містечко»), Іцхока Лейбуша Переца, Бертольда Брехта («Матінка Кураж та її діти») та інших.
Помер художник 30 серпня 1977 у Києві.

Серія «Освенцим»

Серію «Освенцим» розпочато автором у 1944 році.
Поштовхом до її створення, так само, як і раніше в серії «Майданек», стали враження від побаченого у таборах смерті. Тут варто знову надати слово самому митцеві і повернутися до вже цитованого тексту: «…Разом із комісією з розслідування фашистських злочинів я поїхав до Біркенау, одного з таборів Освенцима. Знову широкі масиви, оперезані колючим дротом <…>. У цьому таборі перебували тільки жінки та діти

З усіх кінців Європи гнали ешелони з товарних вагонів, які були набиті вщерть. Ешелони смерті, забиті людьми, які втратили лік нещастям, їхали разом із тими, хто задихнувся, вмер дорогою. На станції есесівці сортували людей: деяких відправляли на каторжну працю, а більшість прирікали на задушення й спалення. Мало хто залишався живим у цьому варварському лігві. І знову ходжу спустошеними бараками. З обох боків — триповерхові нари. Тут вони жили. Мучились, боролись та сподівались на визволення <… Три яруси для жінок, для дітей. Три яруси безнадійності. За стінами їх чекали печі крематорію. Діряві дахи. Все змішалося: трупи, одяг, брудне ганчір’я. Чорні сараї вщерть забиті трупами. О ці мертві голови, що волають! Діти зі складеними рученятами, немовлята з підня-тими догори ніжками. А поряд захололі в останніх судомах руки матерів. Руки, які пестили нас в дитинстві, гаряче обіймали. Рідні, натруджені руки! Вони невідступно стоять перед моїми очима» Толкачов 1985b, c. 129.
Глядач може впізнати малюнки з серії «Освенцим» через незвичну стилістику — колажність композиції та особливий сплав документальності з експресією. Художник малював на офіційних бланках комендатури Освенцима (Аушвіца), оберпрезидента Верхньої Сілезії та на паперах фірми «І. Г. Фарбеніндустрі»

Альбом «Містечко»

У 1946 році у польському Лодзі вийшла друком ще одна збірка творів Толкачова. За тематикою вона значно відрізнялася від попередніх. Це альбом «Містечко» з малюнками за мотивами творів Шолом-Алейхема [Tolkaczew 1946.
До видання увійшли репродукції живопису та графіки. Живописні твори (олія на картоні та полотні), як зазначалося у передмові ідишем, були створені упродовж 1937-1939 років, але не збереглися (були знищені під час окупації Києва та друкувалися за фотографіями)20. Частина творів, як зазначено — двадцять графічних аркушів (літографії) — створювалася безпосередньо перед виставкою. Вони відображають авторський погляд на містечко «крізь призму Голокосту».

Штетл «містечко» (на ідиш: שטעטל ) є зменшувальною формою від штот — «місто» ( .(שטאט
Штетли існували з ХVІ і до початку ХХ століття. В них сформувалися особливості економічного, релігійного, культурного та соціального життя євреїв східної Європи (ашкеназі).
Як пише професор Й. Петровський-Штерн, штетл був «східноєвропейським ярмарковим містечком у приватній власності польського магната й в адміністративному підпорядкуванні Російській імперії, замешкуваним переважно, хоч і не винятково, євреями» Петровський-
Штерн 2019, c. 11.
Отже, це зазвичай багатокультурне та відкрите до діалогу місце, де існували жваве господарювання, торгівля та виробництво, а ще «свої гнобителі — малосимпатична єврейська олігархія» Петровський-Штерн 2019, c. 1213.
Всі штетли були, звичайно, різні, але їх поєднували деякі спільні риси. Це залежність від польського магната (приватне місто) і це щорічний ярмарок як центр економічного та суспільного життя певної місцевості. «Штетли саме з торгівлею й асоціювалися. Їхньою визначальною прикметою стали торгівельні ятки —архітектурний елемент, який вирізняв штетл <… Запаморочливий каталог товарів, що євреї пропонували покупцям, наводить на думку, що ярмарок — не якійсь там загумінковий базарчик, а справжнісінький супермаркет» Петровський-Штерн 2019, c. 9697. Спільною ознакою штетлів була монополія на продаж горілки й корчма, яка виконувала функції бару, їдальні, клубу, місця дискусій, невеличкого контрактового будинку, готелю та крамниці.