Відомості про єврейське населення в Коломиї сягають XVI століття. Після набігу татарської орди на Коломию у 1621 році євреї активно брали участь у відновленні міста. На кошти єврейської громади частково відновили оборонні вали Замкової гори. На знак вдячності за це 1626 року громада отримала підтвердження своїх прав і повинностей, а також дозвіл селитися на Ринковій площі. 1664 року було зведено Велику кам’яну синагогу, тоді ж почалася забудова Ринкової площі кам’яницями.

Євреї Коломиї займалися орендою лісових угідь та оптовою торгівлею будівельним лісом, у тому числі з Валахією і Молдовою. Із входженням Галичини до складу Австрії 1772 року Коломия стала важливим пунктом торгового експорту до сусідніх країн. Єврейське населення аж до початку ХХ століття безперервно зростало.

У 1788–1809 роках у Коломиї діяла державна німецька початкова школа для єврейських дітей, заснована в ході реформ Йосипа II в царині єврейського просвітництва.

Хасидський рух був дуже популярним у Коломиї. Євреї зберігали переказ про те, що в Коломиї певний час жив Баал Шем Тов, засновник хасидизму. У 1778 року громада відкрила хедер, а 1787 році при Великій синагозі розпочала працювати єшива.

Середина XIX – початок XX століття були періодом найбільшого економічного розквіту і політичного підйому єврейської громади Коломиї. Основним стимулом такої активності послужила прийнята в 1867 році нова конституція Австрійської імперії, що зрівняла євреїв у правах із християнами. Починаючи з 1876 року адміністративно-правовими відносинами громади відала спеціально створена Ізраїльська ґміна. До її правління входили такі відомі люди, як Соломон Вісельберг та Давид Кріес. А Йосиф Функенштайн – голова ґміни, який також входив до керівництва магістрату і повітових рад, неодноразово обирався бургомістром.

Помітною була роль євреїв у підприємництві. У 1870 році почала працювати ткацька фабрика Йонаша Сагера – один із найбільших в Європі виробників талітів: їх експортували до Угорщини, Німеччини, Франції, Англії, Румунії і навіть до Америки. У 1880 році випустила першу продукцію фабрика Гегера Кальмана з виробництва щіток – їх відправляли до країн Західної Європи. Найпотужнішими в регіоні були заводи з виробництва цегли й керамічних виробів «Рамлер і зяті». Великими підприємствами харчової промисловості стали пивоварні Якуба Бреттлера: там у 1913 році випускали 32 600 галонів пива. Млини Якуба Байдаффа, Якуба Бреттлера, Мойзеса Гартенберга, Марека Шілляха щороку намолочували 60 000 центнерів борошна, яке транспортували до Німеччини. У 1879 році нафтові копальні поблизу села Слобода дають першу нафту. В їхньому освоєнні беруть участь євреї Геллер, Берко. 1885 року в передмісті Коломиї, Сопові, почав роботу нафтопереробний завод сім’ї Вензель.

Коломию відвідував Шолом-Алейхем, який на початку 1906 року дорогою до Швейцарії чотири дні провів у місті, описавши згодом життя і побут галицьких євреїв в оповіданні «Брехня».

Місто Коломия на старовинних листівках із приватної колекції Моше Мораховського

Яків Оренштайн (1875–1942)

Один із найвідоміших книговидавців України першої половини ХХ століття. Походив із середовища друкарів і книготорговців. Його батько Саул торгував у Коломиї папером і книжками. Є дані про те, що мати Оренштайна походила з містечка Кути, а її родина (Готліби) також займалася книготоргівлею.

Яків Оренштайн почав активно друкувати українські книжки від 1903 року, назвавши своє видавництво «Галицька накладня Якова Оренштайна». Видавництво орієнтувалося на поширення якісної української книжки та залучення до співпраці відомих українських письменників і вчених: Олександра Барвінського, Антона Крушельницького, Богдана Лепкого, Василя Сімовича та ін. Тут виходили твори Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, С. Руданського, П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, А.Крушельницького, С. Яричевського, Л. Гринюка, Р. Кіплінґа, Л. Толстого, Л. Андреєва, А. Франса, Б. Шоу та інших авторів. До 1915 року «Галицька накладня Якова Оренштайна» видала 115 томів (за іншими даними, у серії «Загальна бібліотека» вийшло близько 300 книжок) – ошатних, невеликого формату, дешевих і доступних за ціною. Саме в серії «Загальна бібліотека» вийшли перші українські переклади творів Анатоля Франса, багатьох німецьких філософів і соціологів (наприклад, «Так мовив Заратустра» Фридриха Ніцше в перекладі Леся Гринюка), творів пригодницького жанру. Видавали також ноти, мапи, поштові листівки. Найцікавішими є художні листівки за мотивами творів Тараса Шевченка. 1917 року російські солдати пограбували майно Оренштайна під час відступу з Коломиї. Через це він мусив залишити місто і виїхати до Відня. 1918 року уклав з урядом Української Держави в Києві угоду про втілення широкої видавничої програми, яка згодом лягла в основу діяльності «Української накладні» Оренштайна. У зв’язку з цим отримав посвідчення УД від гетьмана Павла Скоропадського з правом переїзду до Західної Європи. З 1919 року мешкав і працював у Берліні. Був призначений дипломатичним радником посольства Української Народної Республіки у Берліні. МЗС УНР подарувало йому окремий будинок у Берліні – для облаштування українського видавництва та для зустрічей пред- ставників української громади. Оренштайн справді заснував «Українську накладню» з філіями у Філадельфії та Катеринославі, яка працювала в 1919–1932 роках. Симон Петлюра закликав Міністерство освіти УНР допомогти Оренштайнові, закупивши його книжки для українських шкіл. Видавець мав намір передати Україні приблизно сорок вагонів друкованої продукції з Німеччини, але воєнні дії не дозволили це зробити. Невідомо, що сталося з цими книжками. 1932 року Оренштайн із родиною переїхав до Варшави, де його син Йосиф (Юзеф) заклав книгарню. В 1930–1940-х роках був переслідуваний нацистським режимом, зокрема гестапо. Загинув (разом із дружиною і старшою дочкою) під час каральної акції у Варшавському ґетто за кілька днів до запланованої депортації до концтабору Треблінка.