Літературна творчість

---

Українські переклади

Перші переклади Шолом-Алейхема українською з’явилися в підавстрійській Україні, зокрема у львівському часописі ЛНВ у 1906 році вийшли друком такі оповідання Шолом-Алейхема як «Дядько Піні та тітка Рейся» (переклад Г. Кернеренка) та «Німець» (переклад Л. Буди). 

• Стаття про Григорія Кернера (Грицька Кернеренка): https://www.istpravda.com.ua/articles/2021/03/26/159217/
  “Саме Григорій Кернер в одному зі своїх листів розповів І. Франку про Шолом-Алейхема і в 1906 році Франко надрукував Кернеренківський переклад оповідання “Дядько Піні та тітка Рейся”.” 
• Стаття Й. Петровського-Штерна про Кернера в “Єгупці”, с. 260 https://issuu.com/judaicacenter/docs/egupets_22_light__eef5ece0dc878b 
• Стаття про Леопольда Буду (Лева Будая) на Збручі https://zbruc.eu/node/98243 

У підрадянській Україні, переклади Шолом-Алейхема стали з’являтися трохи пізніше. Так оповідання «Великий виграш. Народна п’єса на п’ять дій», опубліковано в журналі «Червоний шлях» (1926, № 5-6), оповідання «Агенти. Комедія на одну дію» з’явилося окремим виданням в серії «Робочий клуб» (Харків, 1926 рік), а оповідання «Ша, ми їдемо до Америки» з’явилося у журналі «Життя і революція» (1927 рік, № 4). У 1920-1930-х роках багато творів Шолом-Алейхема переклав Ефраїм Райцин.

• Шолом-Алейхем. «Мазель-тов!» (Алтерове сватання): комедія на одну дію (оповідання). Переклад з ївриту: Ш. Полонер. // Міститься у збірці «Комедії — У Київі» (Киів): З друк. Першої Київ. Друк. Спілки. — («Театральна бібліотека»). 1910 64 стор.: 12 с 
• Шолом-Алейхем. Етап. Німець (оповідання). Переклад з ївриту: ? Харків: Видавництво «Український робітник». 1928 48 с 
• Шолом-Алейхем. Мій перший роман (вибрані оповідання). Переклад з ївриту: Ефраїм Райцин. Харків: Видавництво «Український робітник». 1928. 171 стор. Шолом-Алейхем. Два антисеміти (також «Мій перший роман», «Рябко»). Переклад з ївриту: ?. Харків: Видавництво «Український робітник». 1928. 75 стор. (серія «Дешева бібліотека красного письменства, № 131—133) 
• Шолом-Алейхем. Потоп (роман). Переклад з ївриту: Гершбін та Малоченко. Київ. 1928 
• Шолом-Алейхем. Єврейські романи. Переклад з ївриту: ?. 1929. 230 с 
• Шолом-Алейхем. Комедії. Переклад з ївриту: Гр. Михайлець; автор передмови: Гр. Михайлець. Харків: ДВУ, 1929. — 264 с 
• Шолом-Алейхем. Казки та розповідання. Переклад з їдишу: ?. 1930. 463 стор. 
• Шолом-Алейхем. Вибрані твори Т. 1. Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. Харків: Держлітвидав. 1930. 237 стор. 
• Шолом-Алейхем. Адель (з циклу „Тев’є-молочар“). Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1930. ? стор. 
• Шолом-Алейхем. Велика удача (оповідання) . Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1930. ? стор. 
• Шолом-Алейхем. Виграшний квиток» (опов.). Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. Харків. 1930. ? стор. 
• Шолом-Алейхем. «Вітайте, ми вже в Америці» (опов.). Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1930. ? стор. 
• Шолом-Алейхем. «Гімназія» (опов.). Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. Харків. 1930. 24 стор. 
• Шолом-Алейхем. Мені добре — я сирота. Серія «Дешева бібліотека красного письменства». — Х., 1930. — 130 стор. 
• Шолом-Алейхем. «Сімдесят п’ять тисяч» (опов.). Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1930. ? стор. 
• Шолом-Алейхем. «Вибрані твори» у 2 томах
  (Т.1. повість «Тев’є та його доньки»; Т.2. Оповідання «Лихі пригоди Менахем-Менделя»). Переклад з їдишу: А. Стоянівський; Передмова І. Д. Фількевич. Харків: Кооперативне книжкове товариство «Культура і труд», 1932.
• Шолом-Алейхем. Вибрані твори. Т1. 1932. 135 с. 
• Шолом-Алейхем. Забуті сторінки. Переклад з їдишу: ?. 1939. 338 стор. 
• Шолом-Алейхем. Вибрані твори у 1 томі. Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1939. 554 стор. 
• Шолом-Алейхем. Вибрані твори у 1 томі. Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. 1940. 384 стор. 
• Шолом-Алейхем. Ножик. Переклад з їдишу: ?. Одеса. 1940. 183 стор. Шолом-Алейхем. Ножик. Переклад з їдишу: Е. Тураш. Київ: Дитвидав. 36 стор. 1958 
• Шолом-Алейхем. Вибране. Переклад з їдишу: Ефраїм Райцин. Київ: Держлітвидав. 1959. 556 стор. 
• Шолом-Алейхем. Мандрівні зірки (роман на дві частини). Переклад з єврейської та примітки: Ефраїм Райцин; пісні переклав М.Терещенко. Київ: Радянський письменник. 1963. 468 стор. 
• Шолом-Алейхем. Твори в чотирьох томах. 1967—1968. Київ: Дніпро. 524 стор (I том), 484 стор. (II том), 480 стор. (III том), 407 стор. (IV том)
  Том 1: Менахем-Мендл Переклад з їдишу: М. Ш. Дубинський;
  Тев’є-молочар, Залізничні історії (Записки комівояжера), Монологи. Переклад з їдишу: Є. Райцин.
  Том 2: Мандрівні зірки (роман на дві частини). Переклад з їдишу: Є. Райцин
  Том 3: З Ярмарку. Життєпис. Переклад з їдишу: М. Ш. Дубинський.
  Сендер Бланк та його сімейка (роман без «роману»). Переклад з їдишу: Олена Пархомовська.
  Спи, Олексо (поезія). Переклад з їдишу: Максим Рильський.
  Челядь (п’єса на одну дію). Переклад з їдишу: Є. Тураш.
  Великий виграш (Народна вистава на чотири дії). Переклад з їдишу: О. Копиленка та І. Фефера 
• Шолом-Алейхем. Записки комівояжера. Переклад з їдишу: Є. Райцин. Київ: Дніпро. 1983. 310 стор. 
• Шолом Алейхем. Тев’є-молочник. Переклад з їдишу: Єфраїм Райцин; автор передмови: А. Кацнельсон. Київ: Котигорошко. 1993. 128 стор. 
• Шолом Алейхем. Вибране. Переклад з їдишу: Гершбін, Милоченко та Є. Райцин; вступ. слово М. Я. Гона; упорядкув. А. М. Михайляна; передмова А. Кацнельсона. Київ: : Україна, 2009. 382 стор. 
• Шолом-Алейхем. Тев’є-молочник. Переклад з їдишу: Олександра Уралова. Київ: Знання, 2017. 223 стор. (серія «Скарби»). 
• Шолом-Алейхем. Тев’є-молочар. Переклад з їдишу: Олександра Уралова. Київ: Знання, 2017. 189 стор. (серія «Голоси Європи»). 
• Шолом-Алейхем. Тев’є-молочар. Переклад з їдишу: Оксана Щерба. Київ: Книголав, 2018. 160 стор. (серія «Золота полиця»). 
• Шолом-Алейхем. Пісня над піснями. Переклад з їдишу: Оксана Щерба. Київ: Book Chef, 2020. 92 стор. 

Додатковий матеріал і відсканований список: http://nbuv.gov.ua/sites/default/files/ex/ex_files/2014-10_field_ex_files/shalom_bibliogr_2.compressed.pdf (з бібліотеки Вернадського)

Перекладацька діяльність Ефраїма Райцина

Єфраї́м Ханані́йович Ра́йцин (1903 — 1969) — український перекладач та українсько-російський письменник єврейського походження. Родом з Житомирщини. Серед літературного доробку Райцина збірка нарисів «Біробіджан» (1933), п’єси «Троє» (1942), «На безіменній висоті» (1943), «Кому всміхається доля» (1946), «Подруги» (1948), «Чому розлучаються двоє» (1964). Крім того, багато перекладів з їдишу (Лейб Квітко, Переца Маркіша, Їцхак-Лейбуш Переца, Менделе Мойхер-Сфоріма, Шолома-Алейхема тощо) і з російської мови на українську.

Наявні переклади Райцина у відкритому доступі (чотиритомник Ш.-А.):

https://chtyvo.org.ua/authors/Raitsyn_YeKh/

Переклади Райцина творів Шолом-Алейхема (зі статті):“Український чотиритомник творів Шолом-Алейхема, що вийшов у світ у 1967-68 pp., відкривається книжкою новел «Тев’є-молочар». Видавництво «Дніпро» не помилилося, поставивши на чільне місце саме цей твір. Як пише у вступній статті поет-академік Микола Бажан, «Тев’є — найповнокровніший, найбарвистіший і найбільш оптимістичний в галереї типів, намальованих печально-радісним талантом великого єврейського письменника…». Додам до слів Миколи Платоновича, що Тев’є давно став улюбленим персонажем українського читача, а після неперевершеного сценічного втілення Богдана Ступки — і багатомільйонного глядача. Завдяки перекладацькому хисту Райцина Тев’є заговорив по-українськи мудрою, дотепною, образною селянською мовою, його афоризми, прислів’я, приказки, каламбури зазвучали українською так само природно, як вони звучать їдишем. Переклад Райцина справді майстерний, далекий від бездумного, механічного копіювання. Він відтворює дух, а не букву першотвору, передає жарт жартом, ідіому ідіомою, йому в основному вдалося блискуче вхопити інтонацію, стиль і найменші нюанси письма класика єврейської літератури, що просто-таки неможливо без тонко настроєного слуху до ритму й мелодії такої простої і водночас філігранної мови, що ллється як пісня. Ось, лишень, кілька фраз з райцинівського перекладу, сповнених неповторного народного гумору: «Я маю, — каже вона, — муругу корову, була колись чудова корова, давала двадцять чотири склянки молока; тепер її зурочили, і вона перестала доїтися, себто вона доїться, але молока не дає… Дай Боже вам багато здоров’я, — кажу я, — не турбуйтесь, у мене ваша корова і доїтиметься, і молоко даватиме; моя стара, нівроку, така хазяйка, що з нічого робить локшину, з пальців варить затірку, дивом справляє суботу і буханцями укладає дітей спати…» Зауважу, до речі, що виконаний на доброму професійному рівні російський переклад М. Шамбадала не зажив своїм повнокровним життям в російській літературі. Така ж доля спіткала і інші численні переклади Шолом-Алейхема російською мовою. На це вказував у своєму листі до Шолом-Алейхема ще М. Горький, пишучи про своє враження від повісті «Хлопчик Мотл»: «Перевод, мне кажется, сделан умело и с любовью к автору. Хотя местами чувствуется, что на русском языке трудно передать печальный и сердечный юмор оригинала. Я говорю — чувствуется». Російською мовою персонажі Шолом-Алейхема розмовляти вперто не бажають, переклади звучать штучно (додам у дужках, що так само не сприймається російською мовою Тарас Шевченко). І причина не лише та, що досі не знайшлося конгеніального перекладача. Для героїв Шолом-Алейхема, змушених сумнозвісною «чертой оседлости» мешкати в українських або ж білоруських містечках, російська мова чужа й незвична. Інша річ мова українська, якою вони щодня спілкуються зі своїми сусідами українцями. Згадаймо українізми Тев’є, на які вказував у своїй фундаментальній праці «Шолом-Алейхем і єврейська мова» директор колишнього Кабінету єврейської літератури, мови і фольклору при AH України Ілля Григорович Співак: «череде, худобе, леваде, черногуз, щур, чіркун, печеріце, оженіцет, годене, лемешке, вішкробек, кохен зіх, перебендевен, голубен, тьохкен, пухке, дрібне, бідне, сумне, дрібнічке, гет-гет, нехайбі, азас». Це лексеми, а фразеологія: «ойскохн ді васер, шлогн байдекес, штейн правцем, махи й ганчірке (фун емецн)». Тев’є з тих сільських євреїв, про яких писав Шолом-Алейхем у своєму автобіографічному романі «З ярмарку», що вони ніколи не скажуть «генуг», а тільки «годє». До своєї жінки Тев’є звертається «Голде-серце», до автора — «панє Шолом-Алейхем», його вічно голодні діти просять: «Мама, моні!», а Тев’є для них, звичайно ж, «тате». Тисячолітнє проживання поряд на одній землі не могло не відбитися на культурі, мові, фольклорі двох народів — українського та єврейського, взаємно їх збагатити, наблизити один до одного. Як зазначає в уже згаданому вступному слові Микола Бажан, автор вкладає в уста своїх героїв безліч українських прислів’їв та приказок: «Ще не впіймав, а вже скубе», «Як пшоно, то й дурень каші наваре», «Не було в Микити грошей і не буде». З другого боку, українці користуються рядом єврейських слів, як-от: балагула, капці, капцан, скапцаніти, гвалт, шабаш тощо, калькованими єврейськими прислів’ями, на кшталт: «Гаман не свято, трясця не хвороба». В Україні святкують свято Маковея (за народною етимологією — маковія) на честь біблійних мучеників Макабеїв — реальних героїв єврейської історії. Дух обох мов — української та ідиш — настільки близький, що часто навіть скалькований вислів, ідіома чи приказка сприймаються в них як свої, органічні, природні. До того і семантика багатьох чисто розмовних слів чи не абсолютно тотожня. Наприклад, візьмемо такі пари слів, як: болячка — маке, трясця — кадохес, хвороба — кренк, чорт — руех. «Вкладеш трясцю — матимеш хворобу», «З’їси трясцю», «Матимеш чорта», «Болячка на його голову» — ці та багато інших висловів однаково природно звучать в обох мовах. Справді, іноді здається, що Шолом-Алейхем міг написати цей твір і українською мовою, бо завдяки талановитому перекладу «Тев’є-молочар» сприймається як оригінальний твір, написаний українською. Проте, за легкістю, невимушеністю мови української версії «Тев’є-молочаря» стоїть велика, напружена, копітка робота перекладача, якому доводилося долати неймовірні труднощі і розв’язувати ряд складних завдань і проблем. Зупинюся докладніше на кількох з них. Мова Тев’є глибоко народна/насичена іскрометним гумором. У ній тисячі перлин єврейської народної мудрості, прислів’їв, приказок, ідіом. Як передати все це багатство гарною українською мовою, не перетворивши при цьому єврея Тев’є на українського селянина? Єфраїм Райцин віртуозно балансує між двома крайнощами, знаходячи винахідливе розв’язання для кожного конкретного випадку: де просто калькує прислів’я, а де витворює нове. Наведу кілька прикладів. Перша група ідіом, де в обох мовах існують ідеальні відповідники, тобто двомовні варіанти одного й того ж прислів’я: ідиш укр. А кранки фрегт мен, Хворого запитують, а гезунти гіт мен. здоровому дають. А ферд аф фір фіс Кінь на чотирьох спотікет зіх, убіфрат ногах спотикається, а менч міт ейн цунг. тим більше людина з одним язиком. Друга група, де знайдено українські ідіоми, що передають зміст єврейського вислову, але лексично зовсім відмінні. […] Третя група, де перекладач сам витворює нове прислів’я, щоб віддати ідіому, до якої немає або не знайдено українського відповідника: […] Четверта група, де перекладач майже дослівно переказує зміст ідіоми, (здебільшого у випадках, коли прислів’я самобутньо-національне і хочеться, щоб читач пройнявся його духом): Останні штани продати, — аби богатієм бути! Хто їде каретою, а хто пішки чимчикує. Учена людина дає собі раду. Коли б пелька лежала в домовині, голова в золоті купалася б. Від поспіху нічого путнього не буває. У двох останніх випадках, на мою думку, краще було б скористатися існуючими українськими відповідниками: «Ходив би в злоті, якби не дірка в роті», «Прудко гонить — голову зломить». Або — «Поспішних чорт хапає».”
https://md-eksperiment.org/post/20211013-oriyentuyuchis-na-duhovnist-ukrayinskogo-chitacha – стаття М. Тупайла про переклади Райцина

Ілюстрації до творів

“Містечко” Шолом-Алейхема та його героїв

Ілюстрації Зиновія Толкачова

Ілюстрації Інґера

Фільм Джозефа Дормана “Сміх у темряві“

Фільм-портрет «Шолом Алейхем. Сміх у темряві» (2011) режисера Джозефа Дормана. Стрічка присвячена постаті видатного письменника, класика єврейської літератури, який у своїх творах втілив світ східноєвропейського єврейства кінця ХІХ – початку ХХ століття. Фільм базується на різного роду архівних джерелах. Глядач занурюється в атмосферу Російської імперії, у часи існування сумнозвісної «смуги осілості», коли єврейське населення країни було обмежене у своїх громадянських правах.

Розмову про твори Шолом-Алейхема, про його художній світ, про втрачений світ штетла проілюстровані яскравим фото та кіноматеріалом. Фільм супроводжують коментарі онуки письменника, Бел Кауфман, Аарона Ланскі, засновника Yiddish Book Center (Центр їдишської книжки) та професорки Рут Вайсс, спеціалістки з порівняльного літературознавства та їдишської літератури.

Джозеф Дорман — незалежний кінорежисер, продюсер, письменник, володар численних нагород, засновник компанії Riverside Films. Двічі номінований на премію «Еммі» за створення культурних і громадських програм. Дорман також є автором книги, присвяченої нью-йоркським інтелектуалам (Arguing the World: The New York Intellectuals in their Own Words, 2001).
Вибрана фільмографія: Moynihan (2018); The Zionist Idea (2015); Sholem Aleichem: Laughing in the Darkness (2011); Arguing the World (1997).

Джозеф Дорман — незалежний кінорежисер, продюсер, письменник, володар численних нагород, засновник компанії Riverside Films. Двічі номінований на премію «Еммі» за створення культурних і громадських програм. Дорман також є автором книги, присвяченої нью-йоркським інтелектуалам (Arguing the World: The New York Intellectuals in their Own Words, 2001).
Вибрана фільмографія: Moynihan (2018); The Zionist Idea (2015); Sholem Aleichem: Laughing in the Darkness (2011); Arguing the World (1997).

Фільми Юрія Морозова

ВИСТАВА ТЕВ’Є – ТЕВЕЛЬ

В останні роки життя Шолом-Алейхем завершив працю над циклами оповідань «Тев’є-молочар», «Менахем-Мендл», «Хлопчик Мотл». Він написав цикл оповідань, комедію «Крупний виграш», автобіографічний роман «З ярмарку».

Творчість письменника забарвлена українським колоритом, у творах подано описи української природи, використано українську лексику, фольклор

Анна Уманська
МИХАЙЛО ГЛЕЙЗЕР. ЕСКІЗИ КОСТЮМІВ ДО ВИСТАВИ «ПОМИНАЛЬНА МОЛИТВА»
У НАЦІОНАЛЬНОМУ АКАДЕМІЧНОМУ ДРАМАТИЧНОМУ ТЕАТРІ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

23 грудня 1989 року в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка відбулася прем’єра п’єси «Поминальна молитва». Спектакль Сергія Данченка поставлений на п’єсу Григорія Горіна, що була написана за мотивами «Тев’є-молочара» Шолом-Алейхема. У ролі Тев’є, понад 20 років – Богдан Ступка, у ролі Голди – Наталя Лотоцька. Про блискучий акторський склад написано чимало, про Богдана Ступку в головній ролі відгукувалися найвизначніші театральні критики, а глядач дякував неодмін-
ним аншлагом (подумати про квитки потрібно було заздалегідь). «Ця вистава волає до нашої доброти, до співчуття кожній людині – маленькій чи великій, бідній чи багатій, мудрій чи простодушній. Може, тому вона полюбилася глядачам, що зігріває душу людини, закляклу на вітрах історії між неспокутуваними гріхами минулого й майбутнім, що жевріє на обрії» – написав критик та історик театру Ростислав Коломієць.
Гастролі театру зі спектаклем «Поминальна молитва» відбулися у Німеччині, Польщі, США. Зокрема, під час гастролей театру в Нью-Йорку онука Шолом-Алейхема Бел Кауфман відвідала виставу та відзначила винятковість Богдана Ступки у ролі Тев’є.
Сам Богдан Ступка згадував в одному з інтерв’ю для газети «День»: «Я дуже люблю роль Тев’є-Тевеля. Це дуже мудра людина. Він має Бога у серці, до нього за порадою приходять односельці, називають «ребе». Коли мого героя запитують, на що надіятися, він говорить: «Дивна річ: чим більше горя, тим кращі надії, чим більше злиднів, тим палкіше сподівання». Життєвий досвід молочника підказує: «Нема такої болячки на світі, яка б не загоїлась, і такого нещастя, яке б не забулося. Тобто воно не забувається, але що поробиш? Отже, нема зле, що б не вийшло на добре…».
Талановиту постановку та акторський склад довершили костюми та сценографія, які органічно добудували увесь образ театрального дійства та сплелися в єдине з ідейним замислом усієї картини.
Автор костюмів – Михайло Глейзер (1946). Київський художник-графік, член Союзу художників, учасник десятка виставок в Україні та за кордоном. Період з 1986 по 1991 рік Михайло Глейзер присвятив співпраці з Національним академічним драматичним театром імені Івана Франка, спочатку як художник костюма, а відтак і як художник-постановник. Долучився до створення спектаклів «Енеїда» Івана Котляревського, «Камінний господар» Лесі Українки, «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, «Гріх» Володимира Винниченка, «Санітарна зона» Миколи Хвильового тощо. Пропонуємо до уваги унікальні ескізи костюмів Михайла Глейзера, що зберігаються в архівах Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА. У добірці представлені ескізи костюмів для кожного з першорядних персонажів п’єси.

Сценографія «Поминальної молитви» – робота Данила Лідера, художника, професора кафедри живопису і композиції Української академії мистецтв, члена Академії мистецтв та Національної спілки художників України. Данило Лідер оформив понад 150 п’єс
на провідних сценах України, у Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, Київському театрі оперети, Театрі опери та балету, Київському академічному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки.чу«Лідер умів створити третій світ! У будь-якій виставі ніби відчувалася присутність філософа за лаштунками, замість суфлера.
Його декорації «звучали» як підказки суфлера, аби глядач міг увійти у спектакль. Саме тому я дивився у «Тев’є-Тевелі» на кринку, на Чу-мацький шлях, на віз… – це вища сценографія, яка є більшою за професію! Професіонал працює грамотно, але другого дихання часто не має. А у Лідера завжди була тайна, ти її пізнавав з усього, що декорувало сцену», – зазначив кінорежисер Роман Балаянв інтерв’ю
для газети «День» («Человек который менял мир», 14 березня 2013).
Після смерті Богдана Ступки у 2012 році постановку спектаклю припинили. Однак, до100-річчя Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка у 2019 році «Поминальну молитву» знову відновили.

Ірина Мелешкіна

Ляльки Оксани Цюпи

Painter, muralist and graphic artist.
After having studied at the Department of Crafts of the Kyiv State Jewish School in 1909-1919, Tolkachov took a semester in an arts school.
Financial difficulties pushed him to leave the school and to start an apprenticeship with a shop signs’ master. Later he joined Mann’s «Artists’ Cooperative,» which produced film posters. In 1919–1920, Tolkachov studied at VKHUTEMAS (Higher Art and Technical Studios) in Moscow, and in 1928-1929 at the Kyiv Arts Institute. Tolkachov produced a number of portraits of communist leaders and a series of portraits of Ukrainian writers (Yuriy Ianovskyi, Iuriy Smolych, Leonid Pervomaisky), illustrated the works of Sholem Aleichem, Nikolai Ostrovsky, Oleksandr Korniychuk, Marko Vovchok, and Bertolt Brecht, created a series of lithographs about the anti-fascist struggle («Occupants», «Majdanek»), as well as numerous portraits, posters, and satirical pictures for a satirical magazine Perets’. In 1961-1963, Zinoviy created a series of lithographs entitled «Auschwitz.» He worked on the project of the memorial of the tragedy in Babi Yar (in collaboration with architect J. Karakis, sculptors Y. Razhba and E. Zhovnirovsky, 1966). He participated in the exhibitions «The Great Grief» in Kyiv and Moscow (1928–1931) and in Poland (1945-1946, Lublin, Rzeszów, Kraków, Katowice, Łódź, Warsaw). He had a personal exhibition at the Memorial Yad Vashem (2000) and an exhibition entitled «Not To Be Forgotten» at the Kharkiv Holocaust Museum

Премія Шолом-Алейхема

Премія імені Шолом-Алейхема присуджується за найкращі літературно-мистецькі твори, які популяризують духовно-культурні надбання українського та єврейського народів, сприяють поширенню позитивного іміджу України в світі. Заснована постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року № 145 за пропозиції Міністерства культури і туризму. Організаційно-методичний супровід присудження Премії здійснює Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти. 

Висування творів на здобуття Премії проводиться до 1 листопада року, що передує року, в якому присуджується премія. Пропозиції щодо претендентів на здобуття премії подають до Держмистецтв творчі спілки та асоціації, літературно-мистецькі об’єднання, національно-просвітницькі товариства, редакції періодичних видань, видавництва, а також громадські об’єднання, що здійснюють діяльність в сфері культури та окремими авторами. Грошова винагорода до премії в розмірі двадцять тисяч гривень виплачується за рахунок коштів, передбачених на цю мету у кошторисі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Станом на 2022 до Комітету з присудження Премії імені Шолом-Алейхема входять: голова Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти Галина Григоренко, філософ Дмитро Бураго, директор Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України Микола Жулинський (заступник голови Комітету), письменниця Ірен Роздобудько, поет, голова київського культурно-просвітницького товариства імені Шолом-Алейхема Григорій Фалькович (голова Комітету), директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА Леонід Фінберг, журналіст Михайло Френкель, історик і релігієзнавець, президент Української асоціації юдаїки Віталій Черноіваненко, перекладознавець і літературний критик Дмитро Чистяк, виконавчий директор Київської міської єврейської громади Анатолій Шенгайт і головний спеціаліст відділу бібліотечної справи департаменту мистецтв Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти Альона Комендант (відповідальний секретар комітету). 

Лавреати: 

2022 Олександра Уралова за переклад із їдишу на українську книги творів Аврома Суцкевера «Із Віленського гетто. Зелений акваріум. Оповідання»; 

2018 Маріанна Кіяновська, за книжку «Бабин яр. Голосами»;

2014 Валерія Богуславська, за книжку вибраних перекладів «Високе дерево»;

2012 Григорій Фалькович, за збірку поезій «На перетині форми і змісту».