Михайло Вайнштейн
(1940 р., Дружківка — 1981 р., Київ) — живописець, скульптор.
Осиротів у дитинстві після загибелі батьків на фронті, виховувався в дитячому будинку з братом. Початкову художню освіту здобув у Київській художній середній школі ім. Т. Г. Шевченка, яку закінчив 1957 року. Навчався у Київському художньому інституті, який закінчив 1965 року (майстерня М. Хмелько). Надалі, до 1967 року, удосконалював майстерність у Творчих майстернях Академії мистецтв (керівник С. Григор’єв). З 1965 року брав участь у республіканських, всесоюзних і міжнародних виставках. Член Спілки художників України з 1967 року. Перша персональна виставка відбулася 1987 року в Києві, після смерті митця.
Твори зберігаються у Національному художньому музеї України, Національному музеї російського мистецтва, Музеї історії Києва, Музеї спортивної слави, колекції Національного банку України, художньому музеї Прінстонського університету (Нью-Джерсі, США), в інших музейних колекціях, а також в приватних колекціях України та за кордоном.
Вайнштейн — не лише неймовірний апологет кольору, який може бути у нього і життєствердно-яскравим, і приглушено-присмерковим, та у будь-якому випадку сильним, ніби наповнюючи предмети і фігури зсередини. Він ще й майстер форми, самобутність котрої не виключає демонстрації художніх уподобань автора. Так, його монохромна «Софія» наследує традиціям візантійської іконографії й школи «бойчукістів», а один з натюрмортів, написаних під враженням творчості одного з кращих російських художників минулого століття Петра Кончаловського, і власне назвою «Під впливом Кончаловського» безпосередньо відсилає до першоджерела.
Настільки «смачні» для очей роботи зустрічаються у київських галереях нечасто. Однак усі вони були написані у те двадцятиліття, коли влада після розносу, влаштованого Микитою Хрущовим на знаменитій виставці авангардистів у московському Манежі, вимагала від усіх художників максимального наближення до ідеалу «два вожді післе дошів». Воістину – епоха таланту не указ.
Сергій Семенов. Із статті “Вкусная живопись” для часопису “Эксперт”, №19 (116), 2007
