Ада Рибачук
Живописець, монументаліст і графік.
1957 року закінчила Київський державний художній інститут, педагог з фаху – О. Шовкуненко. З 1960-х почала працювати у галузі монументального декоративного мистецтва, живопису, книжкової графіки. Член НСХУ з 1957 р. Разом з В. Мельниченком декорувала комплекс київського автовокзалу (1961), Палац піонерів і школярів у Києві (1965), використовуючи мотиви українсь-
кого народного мистецтва. Роботи Рибачук, авторські й у співпраці з В. Мельниченком, є у музейних і приватних колекціях України, Російської Федерації, Польщі.
Володимир Мельниченко
(1932 р. Київ) — графік, архітектор, скульптор.
Закінчив Київський художній інститут 1957 р., у майстерні О. Шовкуненка, навчався у Т.Яблонської, К.Трохименко. Член Національної спілки художників України з 1960 р. Довгі роки працював у творчому тандемі з дружиною Адою Рибачук ( (1931 — 2010 рр.)? одна з найвизначніших і найтрагічніших спільних робіт – Меморіально-поховальний комплекс на Байковому кладовищі «Стіна пам’яті», знищений радянською владою у 1982 р. У 1979 р. в Ненецькому окружному краєзнавчому музеї (м.Нарьян-Мар) відкрита постійна експозиція північних робіт А.Рибачук і В.Мельниченко.
Автор кількох книжок із власними ілюстраціями (у співавторстві з А.Рибачук).
Бере участь у виставках з 1957 р., його роботи є у музейних і приватних колекціях України, Російської Федерації, Польщі.
Цитата
Їх вважали нонконформістами лише тому, що вони дерзали йти незвіданими шляхами, браиься за все нове і незнайоме, навіть якщо виконання задуманного потребувало розробки спеціальної технології. Свої дипломи вони захищали персональною виставкою масштабних полотен – перший прецедент за усю історію інституту… У 1959 році «Правда України» надрукувала статтю «Искусство не терпит шумихи», в котрій художників звинуватили у бойчукізмі. Їх роботи перестали приймати на виставки, замовлення на ілюстрації для книжок більше не поступали – фактично їх ізолювали від роботи з інституціями, залишивши можливість працювати лише у майстерні.
Якби тоді, наприкінці п`ятидесятих, вони знали, хто такий Бойчук – пишались би таким звинуваченням. Так, як пишаються зараз, пройшовши свій життєвий і творчий шлях чесно, дивлячись у вічність і маніфестуючи безсмертя людської душі у кожному своєму творі.
Ася Баздирєва, із статті «История [не]одного преступления», часопис «Art Ukraine», №10 (26), 2013 р.
