Івано-Франківськ
Місто заснував 1662 року краківський каштелян (пізніше – польний гетьман коронний Польського королівства) Анджей Потоцький. Він назвав його Станіславів на честь свого батька великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького (місто перейменовано 1962 року на честь українського письменника Івана Франка). Невдовзі після заснування міста його володар гетьман Потоцький дозволив євреям замешкати у Станіславові та передав їм половину міської скотобійні. У Станіславові оселялися єврейські торгівці, орендарі, корчмарі та ремісники. З’явилася єврейська вулиця, на якій не пізніше 1672 року було зведено дерев’яну синагогу. Спочатку євреї заселяли північну частину міста, праворуч від Галицької брами, біля Тринітарської площі.
На початку XVIII століття економіка міста занепала через війни та епідемії. Єврейська громада значно зменшилася. 1720 року володарі міста підтвердили всі попередні привілеї, надані євреям, і громада знову збільшилася – наприкінці XVIII століття євреї розселилися по всьому місту. В 1745 році побудовано кам’яну синагогу на місці сучасного скверу біля Медичного університету. Вона простояла майже 300 років і була знищена під час німецької окупації. У 1784 році рабином Станіславова став Ар’є-Лейб Горовіц. Приблизно за сто років до нього та надалі, після його смерті, цей пост обіймали представники роду Горовіц. У світському ж керівництві громади від початку ХІХ століття і до 1930-х років провідну роль відігравали представники родини Гальпернів.
У 1787–1806 роках у Станіславові існувала єврейська школа з викладанням німецькою, організована Г. Гомбергом. У 1837 році в місті відкрилася єврейська лікарня, у 1840-х роках – талмуд-тора, благодійна кухня і сиротинець. У 1899 році почало працювати єврейське училище, засноване фондом мецената барона Моріса де Гірша.
У ХІХ столітті розпочалися важливі суспільно-політичні зміни в імперії Габсбургів. Одним із наслідків цих змін стало надання євреям права балотуватися на парламентських виборах і до місцевих рад.
Від XIX століття євреї – після зрівняння у правах із християнами – беруть активну участь у самоврядуванні. Наприклад, у 1848 році до міської ради входило 15 християн та 27 євреїв. Карл Гальперн був депутатом австрійського парламенту, а Артур Німгін упродовж 23 років обіймав посаду бургомістра Станіславова. У цей час (1896–1919) було зведено більшість кам’яниць, що сформували обличчя міста. До найбагатших людей довоєнного Станіславова відносилися родини Маргошесів (власники шкіряної фабрики), Ліберманів (володіли спиртозаводом), Мендельсонів (їм належала ватно-ватинна фабрика), Касвінерів і Урманів (володіли цегельнями), Волів (власники фабрики мила і свічок), Гальпернів (банкіри та домовласники).
Під час Першої світової війни чимало євреїв залишили Станіславів, синагогу було спалено. Однак у 1920-х роках життя єврейської громади почало поступово налагоджуватися. У 1922 році знову відкрилася єврейська лікарня, була організована школа «Сафа брура» з викладанням івритом, у 1924 році почалися заняття в єврейській гімназії та релігійних школах. У міжвоєнний період у Станіславові виходило друком понад 30 єврейських періодичних видань їдишем і польською. У 1920-х роках у місті оселилося кілька хасидських цадиків.
З приходом радянської влади у вересні 1939 року життя міста кардинально змінилося, зокрема і для єврейської громади. Всі єврейські організації було ліквідовано, а їхніх очільників заарештовано.
2 липня 1941 року Станіславів окупували угорські війська, після чого почалися гоніння на єврейське населення. До міста було переселено декілька тисяч євреїв з Угорщини. Невдовзі Станіславів перейшов під німецьке управління, було створено юденрат. У серпні 1941 року нацисти розстріляли у лісі за містом близько тисячі представників єврейської інтелігенції; 12 жовтня на єврейському цвинтарі було вбито ще десять тисяч євреїв. У грудні все єврейське населення міста переселили до ґетто, де взимку більшість його мешканців загинули від голоду і хвороб. Навесні 1942 року всі угорські євреї, а також п’ять тисяч станіславівських євреїв були доправлені до табору смерті Белжець. Надалі у місті продовжувалися каральні акції і розстріли. Лише близько 1500 станіславівських євреїв пережили Голокост.
У 1990-х роках, з відновленням незалежності України єврейську громаду міста Станіславова було відновлено, їй повернули синагогу.
Місто Івано-Франківськ на старовинних листівках із приватної колекції Моше Мораховського
Синагога «Темпль»
Вул. Страчених Націоналістів, 7
У 1860-х роках у Станіславові виникла реформістська юдейська громада, у 1894– 1899 роках було споруджено «Темпль», який називали «синагогою для маскілім». 1991 року цей храм повернули єврейській громаді Івано-Франківська. «Темпль» майже не змінив свого первісного вигляду – за радянської влади було знесено лише чотири невеличкі башти з куполами. Синагогу зведено у неомавританському стилі з елементами неоренесансу.
Клойз
Вул. Новгородська, 10
Колишній хасидський клойз. Нині тут житловий будинок.
Клойз рабина Хаїма Лайфера з Надвірної
Вул. Січових Стрільців, 88а
Хасидський клойз рабі Хаїма Лайфера побудовано у 1920-х роках, коли рабі переїхав до міста з Надвірної. Нині тут розміщується музична школа.
Синагога у німецькій колонії
Вул. Красівського, 7
Нині тут знаходиться Навчально-консультаційний центр Національного транспортного університету.
Кам’яниця Карла Вайнґартена
Вул. Чорновола, 28
Будинок зведено у 1912 році. Його власником був єврейський підприємець, доктор права та адвокат Карл Вайнґартен. Це була чотириповерхова споруда з двома рівноцінними фасадами, що виходили на обидві вулиці, оздоблена у стилі модерн і прикрашена фігурами атлантів. Нижні поверхи власник віддав в оренду під квартири та крамниці. Зокрема, тут розміщувалася аптека Олександра Вайса, яка працює донині під назвою «Екстемпуральна». У 1939 році, коли до Станіславова прийшла радянська влада, будинок було націоналізовано. Власник покінчив життя самогубством, викинувшись із третього поверху будинку.
Кам’яниця Маргошеса
Вул. Короля Данила, 3
На кам’яниці зберігся герб кушнірів. Родина Маргошесів володіла шкірообробною фабрикою.
Вілла Маргошеса
Вул. Шевченка, 79
Збудована у 1938 році. Нині тут розташовується Будинок учених.
Кам’яниця Гальперна
Вул. Шопена, 9
Цей добротний верховий будинок зведено у 1909–1910 роках на перехресті вулиць Шопена і Заболотівської (Василіянок). У плані будинок Г-подібний, має два рівноцінних фасади. Нині, як і на початку XX століття, вхід до житлових приміщень – з вулиці Шопена, до крамниць – з Василіянок. Власником будинку був Кароль Гальперн, син голови єврейської громади міста Герша Гальперна.
Пасаж Гартенбергів
Вул. Незалежності, 3
Споруджений у 1904 році на кошти заможних підприємців братів Ігнаці та Давида Гартенбергів. Будівництво пасажу здійснювала віденська фірма «Кельнер і Гельмер», його спроєктували за зразком подібних торговельних центрів Західної Європи. Це була крита галерея з низкою крамниць обабіч проходу. До Другої світової війни у будівлі розміщувалися танково-ремонтні майстерні, а 1960 року – після внутрішньої перебудови (знесення перегородок між окремими крамницями) – тут відкрився універмаг «Дитячий світ».
Кам’яниця Штренгеля
Вул. Шевченка, 30
На початку ХХ століття інженер Ізраель Штренгель спорудив прибуткову кам’яницю на вільній ділянці Лисецького передмістя. Дату її зведення (1903) можна побачити на фасаді, під балконом. А на балконній решітці викувано монограму – літери «І» та «S» – ініціали власника.
Єврейські цвинтарі
У Станіславові існували два єврейських цвинтарі. Старий цвинтар (з XVII ст.) розташовувався на місці, де зараз знаходиться кінотеатр «Космос» (вул. Незалежності, 27), а новий – за міським озером. Доля обох некрополів досить сумна. На цвинтарі, що за озером, німці проводили масові розстріли євреїв, а пізніше танками руйнували надгробки. Сьогодні ним опікується єврейська громада – її зусиллями кладови- ще було відгороджене стіною, встановлено чимало пам’ятних знаків. Старий цвинтар ліквідували у 1960-х роках рішенням міської влади, а на його місці побудували кінотеатр. У ніч перед першим сеансом пройшла сильна злива і стеля новобудови завалилася. Лише дивом ніхто не постраждав.
Плити з цього цвинтаря використовували як бордюри, тротуарну плитку і навіть як матеріал при спорудженні пам’ятника загиблим чекістам.
Болехів
У 1601 році в південно-східній частині Болехова вже існував єврейський квартал, там же було побудовано синагогу. Власник міста Микола Ґедзімський 1612 року надав єврейській громаді привілей на землю під кладовище і синагогу. Перша синагога, ймовірно дерев’яна, згоріла в 1670 році.
Калуш
Перші єврейські родини у Калуші з’явилися на межі ХVІ– ХVІІ століть, наприкінці ХVІІ століття було засновано кагал. Розквіт єврейської громади міста припадає на ХІХ століття.
Коломия
Відомості про єврейське населення в Коломиї сягають XVI століття. Після набігу татарської орди на Коломию у 1621 році євреї активно брали участь у відновленні міста. На кошти єврейської громади частково відновили оборонні вали Замкової гори. На знак вдячності за це 1626 року громада отримала підтвердження своїх прав і повинностей, а також дозвіл селитися на Ринковій площі.