Мелітополь (статус міста отримав у 1842 р.) закладено на місці Новоолександрівської слободи на березі невеликої річки Молочної, що впадає в однойменний лиман Азовського моря. Євреї в цьому краї з’являлися у процесі загального його заселення. Частина їх співпрацювала із владою та латифундистами – купці ставали підрядниками й облаштовували інфраструктуру міста, управляли маєтками, організовували збут сільськогосподарських товарів. Як і в інших регіонах, євреї також займалися ремісництвом, торгівлею, володіли млинами, маслобійнями. На навколишніх теренах Херсонської та Катеринославської губерній активно відбувався процес створення єврейських сільськогосподарських колоній, також багато хто з колоністів згодом переїхав до Мелітополя. Місто від початку було багатонаціональним і мультикультурним. Окрім єврейської громади, тут існували досить численні громади німців, вірмен, караїмів.

Початок ХХ століття в Російській імперії був часом індустріалізації, коли виникали нові заводи, майстерні. Активну участь у цих процесах брали євреї. У Мелітополі з’явилися заводи сільгоспмашинобудування Лібермана і Коршунова, пізніше Зафермана, численні майстерні (Гореліка, Леккера, Шлепа, Гольденберга та ін.). Відкривалися друкарні (Лібермана, Ліфшиця, Лемперта), фотоательє (Зіньківського, Ківатіцького, Ліознова) та книжкові магазини (Розенштейна, Лесмана, Ліфшиця, Бахраха).

Першу будівлю синагоги було побудовано в Мелітополі в 1850-х роках, першим казенним рабином став вихідець із Гродно Гірш Іцкович Любич. У 1862 році споруджено кам’яну синагогу. 1896 року мелітопольським рабином став Бецалель-Олександр Соломонович Брагін, високоосвічена людина та ідейний сіоніст. Пробувши на посаді до 1904 року, Брагін виїхав із Мелітополя, залишивши тут своє книжкове зібрання, що стало основою великої бібліотеки Товариства допомоги бідним євреям Мелітополя. У місті діяла система єврейської освіти – талмуд-тора, хедер, чоловічі та жіночі училища. Мелітополь мав найбільшу в повіті єврейську бібліотеку.

Під час Першої світової війни до Мелітополя масово переселяли євреїв з прифронтових губерній – до міста заселилося на той час близько трьох тисяч звичайних біженців. В результаті єврейська громада міста зросла більш ніж удвічі; турбота про розселення, харчування, працевлаштування нових поселенців лягла на громаду.

Зі встановленням радянської влади єврейське релігійне та громадське життя поступово стихало – після введення системи загсів ліквідували посаду «казенного рабина», заборонили викладати меламедам, талмуд-тору перетворили на єврейську трудову школу. Наприкінці 1920-х років закрили синагогу.

Під час нацистської окупації 1941–1943 років єврейське населення міста і району було знищено.

Мелітопольська міська єврейська громада була відновлена 1993 року.

Олександр Тишлер (1898–1980)

Український радянський живописець, графік, театральний художник, скульптор. Народився в Мелітополі у родині єврейського ремісника («тишлер» на їдиш «столяр»). У 1912–1917 роках навчався у Київському художньому училищі, у 1917–1918 – у студії Олександри Екстер, де познайомився з художниками Культур-Ліґи (у 1918–1920 роках був її членом). У 1919 році Тишлер пішов добровольцем до Червоної Армії, ілюстрував перші абетки калмицькою, татарською, мордовською мовами, їдишем. У 1921 році вступив до Вищих художньо-технічних майстерень (ВХУТЕМАСу), перейшов до Московського відділення Культур-Ліґи. У 1926–1929 роках роботи О. Тишлера виставлялися за кордоном. З 1927 року він активно працював як театральний художник, співпрацював із багатьма єврейськими театрами Москви, Мінська, Харкова. Митець надавав великого значення спогадам про своє дитинство, проведене в невеличкому єврейському містечку. Зокрема, цьому періоду життя художника присвячена серія робіт «Сусіди мого дитинства» (1930).