Перша згадка про поселення на місці сучасного Мукачева датується кінцем ХІІ століття. Євреї почали селитися в Мукачеві, що входило до складу угорських земель імперії Габсбургів, в середині XVII століття. Аристократична родина Шенборн, яка володіла Мукачевом з 1728 року, охоче запрошувала до міста євреїв, стягуючи з них податок за проживання. Єврейське населення Мукачева збільшувалося за рахунок припливу переселенців з Галичини. У 1741 році в Мукачеві була заснована громада, що налічувала 80 сімей, а 1778 року тут збудували першу синагогу. Основними заняттями євреїв були торгівля, в тому числі торгове посередництво між Угорщиною та Галичиною, а також ремесла і сільське господарство.

У ХІХ столітті по обидва боки Головної вулиці було зведено дві великі синагоги. У середині ХІХ століття в місті діяли також благодійна організація «Хевра Кадіша», лікарня, мікви тощо. На початку ХХ століття євреї становили майже половину мешканців Мукачева, тому постійно будували нові молитовні будинки. 1851 року в Мукачеві засновано єшиву, 1871-го – єврейську друкарню, що видала багато книг івритом.

У 1919–1938 роках Мукачево входило до складу Чехословаччини. У місті діяло близько 30 синагог та молитовних будинків; у 1920 році була заснована початкова школа з викладанням івритом, в 1925 році – гімназія, якою опікувався Хаїм Кугель.

Мукачево стало резиденцією хасидських цадиків династії Шапіра (Спіра), відомої також як Мункацька династія, представники якої з 1881 року були рабинами в місті. Останній з них, Єгошуа-Єрахміель Рабинович, був рабином Мукачева з 1937 року (а після репатріації до Ізраїлю – рабином Холона). Наприкінці ХІХ століття вихідці з Мукачева заснували в Єрусалимі квартал Баттей-Мункач. Нині резиденція мукачівських хасидів знаходиться в Ізраїлі.

Місто Мукачево на старовинних листівках із приватної колекції Моше Мораховського

Хаїм-Еліезер Шапіра
 (1872, Галичина – 1937, Єрусалим)

Син і наступник попереднього рабина, успадкував титул цадика і пост рабина Мукачева, був авторитетним знавцем кабали. Хаїм-Еліезер Шапіра мав численних прихильників, на його думку зважали рабини Угорщини навіть тоді, коли Мукачево відійшло до Чехословаччини. Він рішуче не сприймав сіонізму, рухів «Мізрахі» й «Агудат Ісраель» та стверджував, що всі організації, які займаються переселенням євреїв до Ерец-Ісраель, є єретичними. У міжвоєнний період Хаїм-Еліезер Шапіра вів боротьбу проти створення шкіл із викладанням івритом. З його спадщини найвідоміші – збірки респонсів «Мінхат Ел’азар» (1902–1930), збірка полемічних нарисів «Хаміша маамарот» (1922), збірка проповідей «Діврей кодеш» (1933).