Штетл (штетлех, з їдиш мале містечко) можна визначити як невелику провінційну єврейську громаду. Ця назва застосовується для окреслення єврейських спільнот, що населяли терени довоєнної Східної Європи: Росії, Польщі, Литви та східної частини Австро-Угорської імперії.

Мультикультурні міста, феномен яких сформувався на теренах Центральної та Східної Європи, до Другої світової війни буи дуже характерним елементом місцевого культурного ландшафту. Існуючі поряд костели, церкви, синагоги, мечеті, кладовища християн, євреїв та мусульман творили простір містечок і становили матеріальний доказ взаємопроникнення культур. Одним із типів мультикультурного містечка був єврейський штетл. Маючи своєрідну соціальну структуру та характерні звичаї, штетл був закритою структурою, що жила за своїми власними законами, функціонування якої чітко визначали певні правила. Вся життєдіяльність була підпорядкована правлінню ґміни, порушення усталених соціальних правил призводило до різних покарань: заборони входу в синагогу, бичування, а в крайніх випадках навіть до виключення зі спільноти. Варто однак підкреслити, що саме спільнотність у широкому розумінні слова була основою функціонування в громаді.

Єврейських мешканців пов’язувало відчуття сильних місцевих зв’язків, а слово “штетл” набуло емоційного забарвлення, яке відповідає сучасному термінові “мала батьківщина”. Образ спокійного, мультикультурного містечка, жителі якого оточують себе взаємною опікою, присутній у спогадах, що містяться в Книгах пам’яті. Пінкас зіккарон або сефер заккарон (іврит) чи їзкер бух (їдиш) — специфічний ґатунок літератури, що виник після Голокосту з ініціативи земляцтв. Авторами книг завжди були справжні жителі містечок, які залишили їх в атмосфері трагедії Шоа.

Можливо, саме драматичні обставини, в яких покидалися рідні домівки, вплинули на те, що пізніші спогади про них формували ідеалістичне бачення штетла як місця проживання, де відчувалась атмосфера спокою та безтурботного співіснування. Саме такий образ оплоту єврейської традиції та релігії показує Іцхок Лейб Перец (1851-1915) в романі “Міста і містечка” та Шолом Аш (1880-1957) у “Містечку”, прототипом якого, за деякими теоріями, був Казімєж над Віслою ХІХ століття. Ніби на противагу цій утопічній картині два роки потому, в 1906 році, Іче Меїр Вайсенберґ (1881-1938 рр) створив натуралістичний роман під тією ж назвою, в якому описав містечко, культурно посварене, розділене між гоями та юдеями, які часто зустрічалися з антисемітськими реакціями.

Штетл — явище, яке безсумнівно цікаве і з точки зору етнографії. Це помітив Соломон Зайнвіль Рапопорт, відомий як Семен Ан-ський (1863-1920), письменник і журналіст єврейського походження, який у 1912 році провів першу з трьох експедицій для вивчення традиційної культури євреїв Східної Європи. Ан-cькому вдалося отримати величезну кількість матеріалів (у тому числі тексти народних казок і пісень, рукописи, книги) і накопичити багаті візуальні матеріали — знімки людських типів, синагог і мацев. На основі зібраного матеріалу було написано Folklor un etnografye, а сам досвід народної культури містечок Волині та Поділля послужив джерелом натхнення для створення знаменитої драми Діббук або Між двома світами, самим автором названою драматичною легендою.