Синагоги України
Найбільш ранніми на території України є так звані оборонні синагоги. Усі збережені споруди такого типу були зведені впродовж XVІ та XVІІ ст. (Рівне, Львів, Тернопіль, Хмельницький, Жовква, Сатанів, Шаргород та ін.). Назва такого типу синагог говорить зама за себе: ці будівлі використовували не тільки для молитов та навчання, під час облоги та військових дій вони ставали фортецями, що давали прихисток населенню і були важливою ланкою оборони міста. Ці укріплені синагоги являють собою потужні високі будівлі кубічної форми, що своїм виглядом нагадують масивні приземкуваті вежі. Товсті стіни укріплених синагог прорізали вузькі вікна-бійниці, а у верхніх ярусах часто розташовувалися бойові галереї або відкриті майданчики, які можна було використовувати для оборонних потреб. Такі синагоги будували в XVI-XVIІІ ст. у містечках вздовж кордону Речі Посполитої. Дуже часто саме фортифікаційна складова ставала ключовим фактором при видачі владою дозволу на зведення синагоги. Саме таку вимогу висунув король Сигізмунд ІІІ при будівництві Луцької синагоги. Це єдина в Україні синагога зі сторожовою вежею, яка отримала народну назву «малий замок».
Багато синагог на території сучасної України було знищено під час Другої світової війни. Однак і в повоєнні роки за схвалення та прямих наказів радянської влади деякі вцілілі синагоги повністю занепали або були знищені. Так, знищена 1947 р. Велика синагога Любомля Волинської обл. (XV ст.) була однією з найбільших і найстаріших в Україні; караїмська кенаса Луцька (XV ст.), спалена 1972 р., вважалася найстарішою в Україні.
Синагоги могли мати вигляд скромного будинку чи навіть кімнати, що зазвичай використовувалася для інших цілей, або ж були розкішними спорудами в будь-якому з архітектурних стилів.
Розкидані по українських архівах і всьому світу матеріали експедицій С. Ан-ського, Г. Лукомського, Д. Щербаківського, П.Жолтовського, А. Брейера, М. Гольдштейна, А. Юзефа, А. Гроті, Ш. Зайчика та інших вчених містять інформацію про численні і унікальні зразки давньої могутньої традиції будівництва та декорування синагогальних будівель. Тут ми бачимо еволюцію європейських стилів і єврейської картини світу, специфіку східноєвропейського синагогального декорування, яка проходить стадії розвитку, переносячись згодом за океан і до Палестини разом із єврейською еміграцією. Дерев’яні синагоги в найбідніших, найвіддаленіших від центру містечках Поділля буквально дихали старовиною, а їхні похилені стіни і високі, як хасидський капелюх, дахи (за метафорою І. Бабеля) підкреслювали дух і драматизм єврейської історії.
Попри різні форми та стилі, всі синагоги мали відповідати загальним архітектурним характеристикам.
Хоча зовні синагоги відрізняються одна від одної, в основі їх внутрішньої побудови лежить конструкція Храму.
Юдейський Закон вимагає, щоб приміщення синагоги мало вікна, адже Талмуд застерігає від молитви у кімнаті без вікон – людина має бачити небо. Синагога має мати вестибюль (передпокій): коли людина проходить крізь нього, вона залишає думки та турботи матеріального світу і налаштовується на молитву.
Європейські синагоги орієнтують на схід – до Землі Ізраїля, до Єрусалиму, де стояв Храм. У всякому разі, стіна, біля якої стоїть арон кодеш (шафа, де зберігаються сувої Тори – найбільш священне надбання синагоги), завжди спрямована в бік Єрусалиму, і в будь-якому місці земної кулі єврей молиться, повернувшись обличчям до нього.
За правилами необхідно прагнути, щоб синагога розташовувалася на найвищій точці міста. Синагога зазвичай має прямокутну форму, для чоловіків і жінок є окремі приміщення (це може бути балкон, бічний або задній вхід).
У центрі синагоги на узвишші є спеціальний стіл для читання Сувою Тори – біма або альмемар. Це нагадує поміст, з якого в Храмі читали Тору.
Над ковчегом розташовується нер тамід – «невгасимий світильник». Він горить завжди, символізуючи Менору, масляний світильник Храму. У менорі було сім гнотів, один з яких горів постійно, як сказано: «запалювати вічний вогонь перед скрижалями…»
Поруч з нер тамід поміщається зазвичай кам’яна плита або бронзова дошка, з вигравіруваними на ній Десятьма Заповідями. Але побудувати синагогу дуже не просто. У приватновласницьких містечках, якими були більшість штетлів, для будівництва потрібно було отримати дозвіл власника. Зазвичай це не викликало особливих проблем: польські магнати були зацікавлені в євреях, що сприяли розвитку економіки, і дозвіл надавали. Але його необхідно було обов’язково узгодити з представником католицької церкви – єпископом. Тому такий дозвіл завжди супроводжувався безліччю різних обмежень. Так, синагога мала знаходитися у нижній частині містечка, не бути вище церкви або костелу, не мати ніяких видимих прикрас. У ряді випадків синагога не мала перебувати на центральній вулиці. Відомо розпорядження короля Яна III Собеського про будівництво синагоги в місті Жовква: «…попереду синагоги на тій же площі звести будинок, який затуляв би синагогу з вулиці». Мабуть, уже сам по собі такий дозвіл був великим успіхом, адже синагога ця носила ім’я «Собеського шулу».
Після поділів Речі Посполитої та входження значної частини українських земель до складу Російської імперії ситуація значно ускладнилася. У «Положенні щодо євреїв» (1835) дозволялося будівництво однієї синагоги на 80 єврейських будинків і одної школи на 30 будинків. За 10 років внесли додаткові обмеження: синагога мала бути на відстані не менше 100 сажнів (216 м) від християнської церкви, якщо обидві будівлі стоять на одній вулиці, і 50 сажнів – якщо на сусідніх.
Євреї зазвичай вирізнялися винахідливістю при спорудженні синагог. Головним прийомом було заглиблення підлоги нижче рівня вулиці – тоді невеличка зовні будівля виявлялася дуже вражаючою зсередини. Київські євреї були ще вигадливішими: при будівництві синагоги Бродського на затвердження владі в якості головного представили бічний фасад, а купець Габріель Розенберг взагалі побудував особисто для себе житловий особняк, який за рік тихо став синагогою…
Більшість синагог в містечках на території сучасної України були дерев’яними – матеріалу багато, а дозволити собі кам’яну синагогу могла не кожна громада. Стиль дерев’яних синагог отримав загальну назву «карпатський». Він складався приблизно з початку XVII ст. на території Галичини, і поширився на Волинь, Поділля та навіть Лівобережжя. Найпростіші дерев’яні синагоги були схожі на звичайні житлові будинки.
Синагоги заможних громад виглядали більш яскраво. В якості прикраси часто використовувалися галереї з різьбленими колонами, лиштви навколо вікон і дверей, різьблені дерев’яні елементи над входом; зазвичай будівлю увінчували високим шатровим (складним за структурою) дахом. Ймовірно, такий дах мав навіювати асоціації з шатрами Одкровення, або Скинії – пересувним Храмом.
Після того, як з кінця 18 ст. необхідність у фортифікаційній функції поступово відпала, синагоги помітно візуально «полегшали». Товщина стін зменшилася, збільшилася кількість декоративних елементів. Бароко міцно увійшло в синагогальну архітектуру, а поступове зменшення обмежень дозволяло вже не ховатися від сторонніх очей. Навпаки, будівля синагоги часто ставала найбільш парадною спорудою в містечку. Навіть сьогодні багато які з них, хоч спорожнілі й напівзруйновані, є фактично єдиними значними пам’ятками колишніх штетлів. На жаль, таких споруд збереглося небагато. Наприклад, розкішні синагоги Бара та Бершаді залишилися тільки на старих фотографіях, а перебудована синагога в Шепетівці зовсім не схожа на колишню будівлю столітньої давнини. Є і приємні винятки – нещодавно відреставрована синагога в Дрогобичі, найбільша в Галичині, сьогодні є однією з найкрасивіших будівель багатого на архітектурні пам’ятки міста.
Деяким будівлям пощастило – з синагог їх «перепрофілювали» на громадські заклади, завдяки чому вони добре збереглися. Так, найчастіше синагоги ставали складами, церквами різних конфесій і чомусь військкоматами, а пізніше навіть кінотеатрами. Але за такої зміни призначення мова про збереження архітектурного вигляду, звісно, не йде. Коли ж синагога перетворюється на музей або театр – справи йдуть значно краще.
До початку ХІХ ст. в межах смуги осілості значно зросла чисельність і щільність єврейського населення. Великі синагоги вже не могли вміщати таку кількість вірян. У містечках почали будувати менші синагоги. Кожна реміснича група зводила для себе окрему будівлю. Так з’явилися синагоги кравців, вчителів, шкіряників, ремісників тощо. Були свої окремі синагоги у хевра кадіша – похоронного братства, а у відомому єврейському центрі Бердичеві – синагога музикантів-клезмерів. Іноді такі «відокремлені» синагоги влаштовувалися прямо у дворі Головної, великої синагоги. Крім того, при будівництві молитовних будинків враховувалася і різниця в соціальному статусі, і в матеріальному забезпеченні – багаті й бідні молилися окремо.
У згадуваному вже Бердичеві було понад 100 (!) синагог різних цехів. Особливою грандіозністю вражала Головна синагога Старого міста. На жаль, вона не зберіглася, і детальних її фотографій немає. Але є одне чудове фото, зроблене з неба 1910 р.: в Німеччині було закуплено дирижабль «Гриф», який дислокувався в повітроплавній роті Бердичева. З нього і були зроблені кілька знімків, на яких можна легко розгледіти цю вражаючу споруду.
У середині XVIІІ ст. зароджується нова течія в юдаїзмі – хасидизм. Спочатку протиріччя між прихильниками традиційного юдаїзму та хасидами були дуже гострими, через що останні були змушені будувати власні окремі синагоги – клойзи.
Засновник Белзької хасидської династії рабі Шалом Рокеах, якого називали Сар Шалом (Князь Миру), вочевидь захоплювався історичним модерном. Тому він збудував у Белзі 1843 р. справжню величну синагогу, зовнішнім виглядом схожу на оборонну синагогу XVI ст. Синагога була зруйнована під час Другої світової війни, але Белзькі хасиди спорудили в Єрусалимі її збільшену копію.
Окремо варто згадати рабі Ісроеля Фрідмана з Ружина, засновника династії Ружинських хасидів. Про нього і його багатство ходила незліченна кількість легенд. Розкішна резиденція, побудована Фрідманом у Садгорі, куди він змушений був тікати з Ружина через переслідування владою, цілком відповідала цим легендам. Це єдиний в історії хасидизму випадок, коли будівля синагоги стала фірмовою (або фамільною) відмінною характеристикою хасидського течії. Схожі за своїм зовнішнім виглядом із резиденцією Фрідмана палаци були зведені його синами в Чорткові та Гусятині, а також недалеко від Садгори – у Вижниці.
Існували також невеликі хасидські молитовні будинки – штібли, «будиночки». Вони, як правило, не відрізнялися зовні від довколишніх житлових будинків і найчастіше розташовувалися в глибині містечкової забудови, на периферійних вулицях.
У ХІХ ст. всередині юдаїзму виникають нові течії, зокрема реформістський юдаїзм, який прагнув модернізації традиційного способу життя. Реформісти будували свої синагоги (темплі), що за величиною, розкішшю та величчю конкурували з християнськими храмами. Такі синагоги виникали у багатьох великих містах на українських землях, але їх ніколи не було в штетлах.
На фасадах синагог часто використовували традиційні єврейські символи – менору, символічні Скрижалі Завіту, Зірку Давида. Іноді фасади розписували традиційними біблійними сюжетами, зображеннями парних левів, коронами тощо. Один з найкрасивіших фасадів був у штетлі Піщанка, на жаль, ця синагога не збереглася.
Зірка Давида була символом, який найчастіше використовували для прикраси будівель синагог. Її традиційно розміщували на фронтоні, пізніше встановлювали на високому шпилі над куполом, а також використовували для оформлення вікон, зокрема декоративної віконної решітки.
Особливу увагу привертають також розписи на стінах синагог на українських теренах. Загалом, на дослідників та реставраторів старих синагог ще чекає безліч дивовижних відкриттів – адже під пізнішими нашаруваннями фарби та вапна можуть ховатися чудові розписи, елементи декору тощо.
Вінницька область
Іллінці
Одна з найбільших синагог на Вінниччині, була збудована у XVIII столітті за канонами барокової архітектури. Поруч було розташовано комплекс інших єврейських споруд, що включав хедер, талмуд-тору та мікву. Під час Голокосту на території комплексу діяло іллінецьке ґетто. Після Другої світової війни хедер і талмуд-тору переобладнали у так звану «крупорушку» – млин. У синагозі розмістили цех меблевої фабрики, будівлю використовували як столярну майстерню. У 1999 році було проведено часткові зовнішні оздоблювальні роботи на фасаді синагоги. У листопаді 2019 року в будівлі колишньої синагоги сталася пожежа.
Шаргород
Шаргородська синагога – одна з найкраще збережених і найдавніших синагог на території України. Збудована 1589 року, вона входила до системи оборонних споруд міста. Споруда синагоги поєднує мавританський та ренесансний стилі. Оскільки синагога була оборонною, вона мала кам’яні стіни (завтовшки до 2 м), патрульно-бойовий обхід по периметру даху, рубежі з бійницями, місткі підвали з таємними підземними шляхами-сполуками та виходами на поверхню, а також кімнати утримання в’язнів. У 1672–1699 роках (за часів турецького панування на Поділлі) її використовували як мечеть. Після закінчення турецького панування споруду ґрунтовно реконструювали, зокрема, звели другий поверх. 1893 року було проведено ще одну реконструкцію – змінено оздоблення гребенів і кутових маленьких башт, а також прорубано новий головний вхід, що використовують донині. Молитовна зала була організована відповідно до традицій середини XVI століття – біму оточують чотири стовпи, на які за допомогою системи арок оперто дев’ять хрестових зводів. Зала мала великі вікна – по три на кожному фасаді. У будівлі, прилученій до основної споруди, знаходився хедер. Синагогу закрили в 1930-х роках та перетворили на цех сокоморсового заводу, пізніше там виробляли вино. При цьому біму, а також внутрішні арки склепінь, що трималися на восьмигранних колонах, було знищено. Але деякі елементи внутрішнього оздоблення все ж збереглися. У 1990-х роках синагогу повернули єврейській громаді міста.
Волинська область
Луцьк
головна синагога
Велику міську синагогу зведено у 1620-х роках у центрі одного із єврейських штетлів Луцька. Синагога є ренесансною спорудою оборонного типу, пам’яткою архітектури національного значення. Будівля розташована в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Тривалий час синагога була релігійним, освітнім та громадським центром луцьких євреїв. Оборонна вежа, ймовірно, була частиною одного із оборонних кілець тодішнього Луцька. Невдовзі після спорудження синагоги при ній відкрили єшиву. Від другої половини XIX століття на території навколо синагоги розмістилися міква та шпиталь. Синагогу частково знищили у 1942 році, руйнування тривало й упродовж наступних десятиліть; частково відновлена у 1970-х роках. Сьогодні використовується як приміщення спортивного клубу.
1995 року на стіні колишньої синагоги встановлено пам’ятний знак загиблим євреям Луцька, де, з-посеред іншого, міститься коротка інформація про саму будівлю.
Любомль
Велику муровану синагогу Любомля збудовано в центрі єврейського кварталу в 1510 році, що свідчить про існування великої сформованої громади. Любомльська синагога стала найціннішою прикрасою архітектурного обличчя міста, одним із найкращих зразків тогочасного зодчества. Будівництво такої величної споруди вимагало значних коштів, тому місцева громада взяла позику в холмського римо-католицького єпископа. У 1918 році Любомльський магістрат замовив у Празі серію марок з видами Любомля. На одній із них – зображення синагоги. Будівлю зруйновано у 1947 році.
Дніпропетровська область
дніпро
синагога “золота роза”
Синагога є серцем комплексу «Менора». Дерев’яна синагога на цьому місці існувала від 1800 р., однак вона згоріла під час пожежі 1832 р. Лише за 20 років було остаточно завершено спорудження нового храму. Наприкінці ХІХ ст. синагога стає хоральною. З 1908 р. до Хоральної синагоги приписали духовного рабина Пінхаса Гельмана. 1846 року купець Леон Кранцфельд своїм коштом звів поряд із синагогою двоповерховий молитовний будинок. За радянського часу споруду Хоральної синагоги було перебудовано, зник купол і бічні вежі. Тут розмістили клуб швейної фабрики ім. Володарського, Будинок культури, склад. Лише 1996 року синагогу повернули громаді. Відтоді виникла назва «Золота Роза» за аналогією з відомою синагогою у Львові. 2000 року синагогу було відреставровано, автором проєкту реставрації став Олександр Дольник.
Житомирська область
Бердичів
хоральна синагога
1850 року в Бердичеві звели одну із перших в імперії хоральну синагогу. На час спорудження це була одноповерхова, прямокутна в плані споруда, що вміщувала тисячу парафіян. Синагога діяла до 1929 р., потім її використовували як приміщення для «клубу войовничих безбожників». Під час німецької окупації синагогу, як і більшість синагог Бердичева, було зруйновано, а від неї лишилися самі стіни. Споруду відбудували 1964 року як цех швейної фабрики.
Закарпатська область
ужгород
Ортодоксальна синагога
У 1904 році громада ортодоксальних євреїв звела у місті новий великий молитовний дім у неомавританському стилі (проєкт розробили архітектори Дюла Папп та Ференц Саболч). Під час Другої світової війни та окупації синагога була перетворена на склад. Після війни вона втратила своє первісне призначення. Пізніше радянська влада провела так звану реконструкцію синагоги «для потреб сучасності»: всередині її розділили на два поверхи (на рівні балкону, де молилися жінки), а купол закрили жерстяною покрівлею. Відтоді у будівлі колишньої синагоги розміщується Закарпатська обласна філармонія.
Берегове
Велика синагога
Будівництво синагоги у другій половині ХІХ століття було пов’язано зі складними обставинами. Згідно із планом, будівлю мали звести на центральній площі міста, але проти цього були мешканці сусідніх будівель та міська влада. Протест був пов’язаний з тим, що розміри споруди перевищували норми, а також за проєктом вона не відповідала архітектурному стилю навколишніх будівель. Було запропоновано побудувати синагогу на бічній вулиці, аби вона не стала фасадною спорудою площі. Згодом влада все ж утвердила початковий проєкт. Велика синагога з чотирма колонадами та барвистими скляними вітражами була колись однією із найкращих будівель Берегова. Після початку Другої світової війни, за угорської влади, внутрішнє оздоблення синагоги зазнало втрат: виламані дерев’яні лавиці, розграбоване майно. З приходом радянських військ у приміщенні облаштували склад. Таким чином колись розкішна будівля поступово руйнувалася і втрачала свій первісний вигляд. У 1960-х роках владою було ухвалено рішення про реконструкцію синагоги, однак реконструйована вона вже жодним чином не відтворює колишньої. 1969 року в її приміщенні відкрили Палац культури із залом на 600 глядачів. Нині тут розміщено Берегівський міський будинок культури. За приватною ініціативою розроблено проєкт реконструкції синагоги до первісного вигляду кінця ХІХ століття.
Київська область
Київ
Київська велика хоральна синагога
Відома також як «синагога Розенберга». Будівництво почалося 1894 року за проєктом Миколи Горденіна. Споруду зводили на замовлення Габріеля-Якова Розенберга як його маєток (імовірно, з метою спростити отримання дозволу на будівництво). Габріель-Яків Розенберг був сином цукрозаводчика Гесселя Розенберга. Обидва – син і батько – були знаними філантропами і меценатами. Згодом до нового особняку купця Габріеля-Якова Гесселевича Розенберга, що мав простору залу, влада дозволила перенести молитовний будинок. Синагога почала діяти у 1895 році. У 1915–1916 роках споруда була реконструйована, розширена й оздоблена у мавританському стилі за фінансування купця Володимира Ґінзбурґа (архітектор – Валеріан Риков). За радянської влади, у 1929 році, синагогу закрили, розмістивши в будівлі ремісничу артіль. Після Другої світової війни, 1945 року, синагога відновила діяльність і тривалий час потому була єдиною діючою синагогою Києва. 1969 року при синагозі почала діяти власна мацепекарня, продукція якої мала попит як у Києві, так і за межами міста. 1990 року головним рабином України став Яків Дов Блайх, завдяки зусиллям якого при синагозі відкрили єшиву та гімназію. У 2001–2003 роках була проведена нова реконструкція споруди.
Хоральна синагога Бродського
Центральна синагога Києва, споруджена на кошти мецената Лазаря Бродського за проєктом інженера Георгія Шлейфера у 1897–1898 роках у неомавританському стилі. У 1926 році синагогу закрили, облаштувавши тут спершу клуб, згодом – політшколу і військово-санітарний гурток. У 1955 році приміщення передали Київському академічному театру ляльок. Синагогу неодноразово реконструювали. Одна з таких реконструкцій середини 1970-х років значною мірою змінила споруду: добудували фасад, перебудували горішній поверх. Від 1992 року єврейська громада отримала можливість проводити богослужіння у приміщенні синагоги. У 1997–2000 роках велися реставраційні роботи. Нині синагога є центром руху «Хабад Любавич» у Києві.
галицька синагога
На початку ХХ століття на місці так званих «арештантських горо́дів», було розплановано і прокладено декілька невеликих вулиць, серед них був і Скомороський провулок. Садибу No 7 у цьому провулку орендувала єврейська громада, котра найменувалася за назвою сусідньої площі Галицьким товариством. Упродовж 1909–1910 років коштом громади зведено цегляний корпус синагоги (будівництво здійснював відомий київський підрядчик Яків Хаїмович Файбишенко за проєктом Федора Олтаржевського). Будинок був двоповерховий, із просторою молитовною залою та галереєю для жінок. У декорі його фасаду присутні елементи романського стилю. 1919 року синагогу націоналізували, проте громада ще деякий час користувалася нею. 1929 року споруду синагоги передали Головним електричним майстерням Південно-західної залізниці, згодом її облаштували під їдальню і використовували за таким призначенням аж до кінця 1990-х років. Процес повернення синагоги єврейській громаді розпочався 2001 року. У 2002–2004 роках за фінансової підтримки Єврейського агентства («Сохнут») було проведено роботи з реставрації будівлі. Після закінчення реставрації приміщення синагоги слугує домом для навчального центру «Мідраша Ціоніт».
Кіровоградська область
КРОПИВНИЦЬКИЙ
Велика хоральна синагога
Синагога належить до видатної спадщини архітектурної школи еклектики в Україні. Автор проєкту – архітектор Олександр (Хацкель) Лишневський. Велику синагогу споруджено 1897 року замість старої, знесеної через аварійний стан. За радянської влади в синагозі розміщувався клуб імені Калініна, у якому демонстрували раритетне кіно. 1991 року споруду синагоги повернули єврейській релігійній громаді. Нині в Кропивницькому існує дві громади – прогресивна та ортодоксальна, які почергово проводять тут богослужіння. Крім того, синагога є культурним та благодійним осередком міста й області. У приміщенні синагоги діє музей «Євреї Єлисаветграда» та «Народний єврейський театр».
Івано-Франківська область
Івано-франківськ
синагога “Темпль”
У 1860-х роках у Станіславові виникла реформістська юдейська громада, у 1894– 1899 роках було споруджено «Темпль», який називали «синагогою для маскілім». 1991 року цей храм повернули єврейській громаді Івано-Франківська. «Темпль» майже не змінив свого первісного вигляду – за радянської влади було знесено лише чотири невеличкі башти з куполами. Синагогу зведено у неомавританському стилі з елементами неоренесансу.
Львівська область
Львів
Велика міська синагога
Велика міська синагога була збудована 1801 року в класицистичному стилі на місці старої готичної. Дві півциркульні арки, крізь які сьогодні можна потрапити на площу з вулиць Староєврейської та Братів Рогатинців, – це збережені входи до синагоги. Композиційно-просторовою структурою міська синагога була подібна до передміської. Початково на цьому місці було зведено дерев’яну синагогу, відому з 1320 року, однак вона згоріла під час пожежі 1527 року. У 1555 році громада спорудила кам’яну синагогу, яку було розібрано 1797 року для спорудження нової – просторішої і багатше декорованої класицистичної будівлі (1801). Вона займала ділянку між нинішніми вулицями Староєврейською, Братів Рогатинців і Арсенальською. Під час німецької окупації, влітку 1941 року, низку синагог у Львові було підпалено. Тоді ж горіла і Велика міська синагога, остаточно зруйнована 1943 року. Сьогодні на її місці – вільна площа з протрасованими фундаментами.
Синагога «Турей Загав» («Синагога Нахмановичів», «Золота Роза»)
Ренесансна пам’ятка архітектури (1582–1595) розташовувалася на території середньовічного єврейського кварталу. Зведена коштом родини Нахмановичів за проєктом Павла Щасливого – одного з найвідоміших львівських будівничих того часу. Голова родини, Іцхак Нахманович, був заможним львівським лихварем та купцем, очільником єврейської громади. Синагогу Нахмановичів відвідував зокрема і Давид бен Шмуель Галеві, автор трактату «Турей Загав» (івр. «Золоті рядки» або «Золоті стовпці»). Згодом назва трактату поширилася і на синагогу. З часом назва «Турей загав» перетворилася на «Рейза Загав» – «Золота Роза», поєднавшись із міською легендою про те, що невістка Іцхака Нахмановича на ім’я Рейза пожертвувала своєю честю, аби зберегти для громади синагогу, коли за право на ділянку, де вона була розташована, боролися єзуїти на чолі з єпископом Замойським. «Турей Загав» залишалася головною синагогою Львова аж до 1801 року, коли було збудовано нову Велику міську синагогу. У серпні 1941 року синагогу цілковито розграбували, а 1943 року її підірвали нацисти.
Нині від неї залишилася руїни, що теж входять до комплексу «Простір синагог».
Синагога «Темпль»
«Темпль» – перша реформістська синагога на Галичині. Це була монументальна класицистична споруда з великою банею, що нагадувала візантійський храм (проєкт виконав архітектор Іван Левицький). Синагогу було відкрито 1846 року. Першим рабином синагоги був Абрагам Кон. Від 1860 року синагогу використовували також і для громадських зібрань. Проповіді вели німецькою, а від 1903 року польською мовою. У молитовному залі був незвичний для синагог орган. Львівський «Темпль» знищили нацисти влітку 1941 року. У 1990 на місці синагоги встановлено пам’ятний знак.
Синагога Хасидим Шуль
Початково дерев’яна, збудована 1791 року. Мурована синагога зведена у другій половині XIX ст. Синагога зазнала руйнації під час погрому в листопаді 1918 року, коли горів юдейський квартал на вулиці Божничій. Тоді був спалений інтер’єр та пошкоджені фасади. Знищену споруду відбудували за проєктом Генрика Орлеана 1919 року. 1941 року знищена нацистами. Нині на місці синагоги розташовані господарські споруди.
Велика Передміська синагога
Велика передміська синагога була побудована у 1624-1630 роках у Краківському передмісті як оборонна споруда. Синагогу постійно добудовували та реконструювали, тому її вигляд змінювався. Культову споруду підірвали нацисти восени 1941 року. Її руїни розібрали наприкінці 40-х років ХХ ст.
Белз
велика Синагога
Збудована в 1843 р. засновником Белзької хасидської династії рабі Шалом Рокеах, якого називали Сар Шалом (Князь Миру). Зовнішнім виглядом синагога була схожа на оборонну синагогу XVI ст. Синагога була зруйнована під час Другої світової війни, але Белзькі хасиди спорудили в Єрусалимі її збільшену копію.
Броди
велика Синагога
У першій половині XVIІІ століття дерев’яна синагога, споруджена ще у XVI столітті, згоріла у пожежі. У 1742 році єврейська громада вирішила збудувати нову муровану синагогу. Квадратна у плані споруда оборонного типу стала однією з найбільших синагог на Галичині. У 1859 році під час великої пожежі, що знищила значну частину Бродів, постраждала і синагога. На початку ХХ століття будівлю відремонтували.
У Другу світову війну синагога значно постраждала: було знищено південну та північну прибудови. У 1960-х роках синагогу відремонтували і облаштували тут склад. Однак згодом приміщення покинули, частина стін і склепіння будівлі обвалилися, й нині вона перебуває у зруйнованому стані.
ДРОГОБИЧ
хоральна Синагога
Дрогобицьку синагогу споруджували у 1842–1865 роках на території передмістя Лан. На той час це була одна з найбільших синагог Європи, оздоблення її екстер’єру виконано за взірцем синагоги у німецькому Касселі, яку було зруйновано нацистами. За часів Другої світової війни у дрогобицькій синагозі розмістили конюшню. Після завершення війни у синагозі був склад тканин, склад солі, потім меблева крамниця, продуктові склади. На початку 1990-х років споруду синагоги повернули юдейській громаді, та, попри це, вона стояла у руїнах. Наприкінці 2000-х років почався процес реконструкції синагоги, влітку 2018 року відбулося її урочисте відкриття.
Жовква
Жовківська синагога є видатною пам’яткою ренесансно-барокової оборонної архітектури. Це одна з найбільших синагог України та Європи. Її будівництво розпочалося 1692 року і завершено до 1700 року. 1724 року синагога постраждала внаслідок пожежі. Після цього її розбудували: звели західну брилу з синагогальними приміщеннями, присінком та жіночою галереєю над ним. Ґрунтовну реконструкцію було проведено у 1830-х роках. Після початку німецької окупації 1941 року нацисти здійснили спробу підірвати синагогу – була зруйнована південна жіноча галерея, західна брила втратила дах та склепіння емпори, у головному молитовному залі було зруйновано три поля склепінь та колони, а також дах над ним. У 1950-х роках було проведено часткову реставрацію, 1963 року синагозі надали статус пам’ятки архітектури, та, попри це, її використовували як склад. Нині пам’ятка перебуває в аварійному стані.
Стрий
велика Синагога
Синагогу у Стрию збудували 1815 року. Це була класицистична будівля, вигляд якої змінювався внаслідок ремонтів і реконструкцій. Синагога вціліла під час окупації, однак, як і багато інших синагог, була перетворена на складське приміщення, поступово руйнувалася. У 1980-х роках розібрали склепіння, бо планувалося перетворити будівлю на басейн. Нині синагога перебуває в аварійному стані. Волонтери Lviv Volunteer Center при організації «Хесед-Ар’є», здійснивши у червні 2017 року прибирання території синагоги, закликали розробити поетапний план порятунку споруди.
ходорів
Дерев’яна синагога була збудована у 1642-1652 роках. Маляр Ісраель бен Мордехай Лісницький оздобив синагогу поліхромними розписами у 1650-1652 роках. За час існування синагогу неодноразово перебудовували. 1714 року розписи були відновлені Ісааком бен Йегуда Лейбою. За часів Другої світової війни синагога була повністю знищена. Репродукція стелі ходорівської синагоги експонується в Музеї єврейського народу АНУ в Ізраїлі.
Миколаївська область
Миколаїв
хоральна синагога
Спорудження синагоги почалося 1880 року і тривало чотири роки. Кошти на будівництво збирала громада міста. Хоральна синагога, збудована з елементами готичного стилю, була однією з наймонументальніших та найвиразніших споруд у місті. У хоральній синагозі розміщувалася резиденція миколаївського міського (казенного) рабина, тут вели метричні книги. 1928 року синагогу було закрито. Вже наступного року тут відкрили Миколаївський міський єврейський клуб із бібліотекою, який проіснував до 1936 року. Пізніше у споруді синагоги відкрили клуб міліції. У період німецької окупації (1941–1944) будівлю знищила пожежа. У післявоєнні роки на місці синагоги звели житловий будинок.
Одеська область
Одеса
Головна синагога «Тіква – Ор Самеах»
Першу синагогу побудували на розі нинішніх вулиць Рішельєвської та Єврейської ще наприкінці ХVІІІ століття, однак за 50 років споруду довелося знести, а на її місці 1859 року звели Головну синагогу – величну споруду у флорентійському стилі з елементами романської архітектури. 1927 року синагогу було закрито, до війни тут працював відділ природи краєзнавчого музею, а після війни – спортзала педінституту. 1997 року синагогу повернули громаді «Тіква».
Бродська синагога
1841 року бродські євреї відкрили свою синагогу, яку так і називали – Бродська. З часом споруда занепала, і 1863 року нащадки вихідців із Брод звели нову на розі нинішніх вулиць Пушкінської і Жуковського. Нова Бродська синагога була величною спорудою з непотинькованим фасадом у готично-флорентійському стилі, з чотирма кам’яними барабанами, увінчаними куполами. З цією синагогою нероздільно пов’язане ім’я вихідця зі Львова, рабина, доктора філософії Шимона Швабахера. 1909 року в синагозі встановлено орган. Богослужіння вирізнялися надзвичайно високою музичною культурою завдяки канторам Пінхасу Мінковському, Нісану Блюменталю, регенту синагогального хору, композитору Давиду Новаковському.
1925 року будівлю синагоги передано єврейському робітничому клубу, а 1929 року – клубу взуттєвої фабрики. Зараз у синагозі розміщується Державний архів Одеської області.
Рівненська область
Рівне
головна синагога
Зведена у 1840-х роках. Закрита радянською владою у 1950-х роках. Від радянських часів там діє спортзала (сьогодні – дитячо-юнацька спортивна школа «Авангранд»). На будівлі встановлено анотаційну дошку з короткою інформацією про її історію.
дубно
Велика синагога
Від 1530-х років єврейській громаді надали територію у південній частині міста для спорудження синагоги. Спочатку це була, як і в багатьох інших містах, дерев’яна споруда. У 1782–1795 роках на місці дерев’яної звели муровану ренесансну Велику синагогу, яка збереглася до нашого часу. Крім власне єврейського кагалу, кошти на будівництво храму виділив і князь Міхал Любомирський. Під час богослужінь синагогальний хор виконував найкращі композиції юдейської літургії. Велика дубенська синагога була однією з найбільших не лише в Україні, а й у Східній Європі. Вона слугувала водночас оборонною спорудою. З-посеред характерних для такого виду укріплень елементів – контрфорси та ренесансні триярусні аттики з бійницями на фасадах. Під час Першої світової війни синагогу було пошкоджено, у 1920-х роках реконструйовано. З 1993 року будівля синагоги входить до складу Державного історико-культурного заповідника Дубна, вона не є діючою.
Острог
Велика синагога
Пам’ятка єврейської архітектури, збудована на межі ХVІ–ХVІІ століть. При синагозі працювала відома у Східній Європі єшива. 1610 року рабин Шмуель Едельс на власні кошти провів реставрацію синагоги – було прибудовано жіночу частину, що зробило синагогу найбільшою на Волині. Відтоді синагога носить ім’я Магарша. У 1608–1832 роках при синагозі діяла друкарня, закрита згодом царською владою за друкування прокламацій польських повстанців. Під час Другої світової війни будівля значно постраждала, а за радянської влади її перетворили на склади. У 2017 році проведено реставраційні роботи, синагогу врятовано від руйнації.
Тернопільська область
Тернопіль
Велика синагога
Після пожежі 1623 року, під час якої постраждала більшість споруд міста, в тому числі й синагога, єврейська громада у 1662–1668 роках спорудила Велику синагогу. Це була споруда фортечного типу, оздоблена в готичному і ренесансному стилях з елементами східного орнаменту, вона була справжньою окрасою міста, вражала вишуканою і стриманою красою. Кам’яна будівля божниці утворювала прямокутник зі стрілчастими вікнами. Єдиною оздобою був аттик, прикрашений аркадою. Внутрішнє оздоблення синагоги також було вишуканим і мало художню цінність. До наших днів синагога не збереглася: її зруйнували під час німецької окупації, згоріли також єврейські книжки та архів громади. Рештки будівлі розібрали в 1950-х роках, на її фундаменті звели нову будову, де розмістилася котельна (нині недіюча) та художній комбінат. З розміру нової будови, розміщеної на фундаменті синагоги, можна уявити розміри цієї втраченої пам’ятки. З тильного боку, у верхній частині, збереглося кругле вікно, подібне до того, яке було в синагозі.
Гусятин
Оборонна синагога, зведена наприкінці XVII століття.
Це була прямокутна споруда розміром 15,6 х 17,2 метри, товщина стін якої сягала 1,76–2,16 метри. Внутрішня частина споруди складалася з чотирьох ярусів, які включали також відкритий бойовий майданчик на даху будівлі. На додачу, тут, у нижньому ярусі північного фасаду споруди, який направлений у бік Збруча, були влаштовані чотири бійниці для артилерії. Стіни верхнього ярусу синагоги (аттика) були прорізані ключоподібними бійницями.
Нинішнього вигляду синагога набула у 1742 році, коли її було ґрунтовно перебудовано: зникли внутрішні перегородки між ярусами, з’явилася ніша для зберігання Тори, замість бійниць високі стрільчасті вікна в готичному стилі. Гусятинську синагогу, ренесансну споруду зі специфічними готичними та мавританськими рисами, називають однією з найкрасивіших в Україні.
Синагога постраждала під час обох світових війн. У 1964–1974 роках будівлю реставрували і відкрили в ній краєзнавчий музей. Однак через помилки у процесі реставрації будівля почала швидко руйнуватися, і музей довелося перенести до іншого місця. У наш час синагога занедбана, потребує ремонту.
підгайці
Оборонна мурована споруда, яку датують кінцем XVI – початком XVII століття. Одна з найстаріших будівель міста, пам’ятка архітектури національного значення. Будівля з пісковика, прямокутна в плані. Пласкі стіни прорізані вузькими стрілчастими вікнами, східний фасад укріплений контрфорсами. Перекриття не збереглися. Частково збереглася верхня частина головного порталу в ренесансному стилі з різьбленим написом та рослинними мотивами. В інтер’єрі – залишки різьблення й ліпнини. Будівля перебуває в занедбаному стані. Неподалік розташовується збережена будівля колишньої мікви.
ЧОРТКІВ
Нова (Хасидська) синагога
Збудована у 1905–1909 роках. Її основою став зведений раніше хасидський клойз (1870), перебудований у палац цадика з великим молитовним залом. Віденський архітектор Ганс Гольдкремер – автор проєкту, взяв за взірець резиденцію садгірського цадика, добудувавши до клойзу флігелі з вежами в орієнтальному стилі. У 1910–1914 роках у Новій синагозі щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня або Парижа, на них приїжджали євреї як з усієї Галичини, так і з Австрії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Росії. За часів Першої світової війни будівля була частково зруйнована, але відбудована впродовж 1925–1927 років. За радянських часів і до 2013 року в споруді розміщувалася «Станція юних техніків».
Харківська область
харків
Хоральна синагога (Бейт Менахем)
Харківська Хоральна синагога претендує на статус другої за величиною в Європі синагоги після Будапештської. До 1910 року на цьому місці стояв класичний маєток ХVIII століття, де у 1867–1910 роках містився молитовний будинок. Хоральну синагогу збудували протягом 1912–1913 років за проєктом архітекторів Якова Гевірца, Валентина Фельдмана, Михайла Піскунова. Архітектурний стиль будівлі поєднав модернізм та елементи східних архітектурних традицій. На відміну від Міщанської синагоги – оплоту традиційного єврейства, Хоральна синагога втілювала цінності модернізованого єврейства, міської еліти. У 1923 році синагогу закрили, тут був клуб, дитячий кінотеатр тощо. У 1990 році будівлю синагоги повернули єврейській громаді. 1998 року в синагозі сталася пожежа, після чого її було реставровано. Реставраційні роботи були повністю завершені 2003 року. Сьогодні синагога є духовним центром харківського єврейства.
Хмельницька область
Хмельницький
Велика хоральна синагога спочатку була дерев’яною (споруджена у XVIII ст.), наприкінці XIX ст. її перебудували – цього разу із цегли. У 1938 році синагогу закрили, а після війни віддали під спортивний зал товариства «Спартак». Наприкінці 1950-х років квартал навколо синагоги повністю перебудували: спорудили триповерховий навчальний корпус кооперативного технікуму, дещо пізніше до нього прибудували ще один корпус того ж таки навчального закладу, гуртожиток та житловий будинок. Таким чином синагога опинилася у подвір’ї технікуму і була знесена у 1991 році. Тепер на її місці побудовано спортивний зал навчального закладу.
Сатанів
Старовинну синагогу в Сатанові часто датують 1514 чи 1532 роком, хоча імовірніше, що вона споруджена в першій половині XVII століття. Синагога є пам’яткою архітектури національного значення та однією з найдавніших синагог України. Сатанівська синагога – типова ренесансна пам’ятка – була частиною фортифікаційних споруд міста. 1754 року будівля була реконструйована. З архітектурного погляду Сатанівська синагога вирізняється величезним коробовим склепінням, що перекриває простір молитовної зали. У 1960–1970-х роках будівлю синагоги використовували як зерновий склад. 2015 року синагога зазнала повної реконструкції, і хоча не всі фахівці вважають її вдалою, значення самої події важко переоцінити.
ШЕПЕТІВКА
Шепетівську синагогу було споруджено у 1827 році. Це просторе приміщення вміщувало понад сотню вірян. Синагога діяла до початку Другої світової війни. У 1992 році місцева юдейська громада була відновлена, і будівлю синагоги повернули в її власність, однак фактично вона стала належати громаді лише у 2014 році.
Чернівецька область
ЧЕРНІВЦІ
Реформістська синагога «Темпль»
Єврейський храм, зведений на пожертви найзаможніших членів громади. Земельну ділянку під забудову в центрі міста подарувала багата землевласниця Амалія Цукер. План споруди розробив найвідоміший львівський архітектор останньої третини ХІХ століття, професор архітектури, ректор Львівської політехніки, цісарський радник Юліан Захаревич. Урочисте відкриття й освячення Темплю відбулося 1877 року. Храм збудували у мавританському стилі – він мав чотири бокові вежі, що здіймалися у вигляді мінаретів, дах увінчував покритий міддю купол. Темпль мав розкішний вигляд і зсередини. У 1937 році приміщення Темплю відремонтували. В роки Другої світової війни Темпль зазнав пошкоджень: спочатку від пожежі, влаштованої нацистами, потім – від нової радянської влади, яка намагалася зруйнувати будівлю. Однак після невдалої спроби підриву влада вирішила облаштувати споруду під кінотеатр, який працює і нині.
Велика синагога «Ґройсшил»
Велика синагога «Ґройсшил» упродовж тривалого часу була найпомітнішою спорудою так званого «єврейського кварталу». Вона зведена 1853 року коштом членів чернівецької єврейської громади й на пожертви, надіслані євреями з інших міст. Будівля виконана в еклектичному стилі, що являв собою суміш бароко з класицизмом, й вирізнялася монументальністю на тлі скромної дерев’яної забудови вулиці Синаґогенґассе (нині – вул. Синагоги). Вона єдина вціліла у вогні страшної пожежі 1863 року, котра знищила усі навколишні будинки. Після будівництва у «Верхньому місті» реформістської синагоги, яка дістала назву «Темпль», «Ґройсшил» перестала бути найбільшою. Її стали називати «Алтершіл» (Стара синагога), вона, як і раніше, залишалася духовним центром для ортодоксального єврейського населення. Богослужіння у храмі велися навіть у роки Другої світової війни, але назавжди припинилися в 1958 році, коли радянська влада закрила синагогу, а її приміщення облаштувала під меблевий цех. Нині будівля колишньої Великої синагоги є приватною власністю і не використовується за первісним призначенням.
Синагога Бейт-Тфіла Біньямін
Невелика синагога «Бейт-Тфіла Біньямін» збудована 1923 року на пожертвування родини Біньяміна Шапіро. 1938 року на будинок встановлено меморіальну дошку з написом, виконаним єврейськими літерами німецькою мовою (не їдишем). Зазначений факт яскраво ілюструє ступінь асиіляції чернівецьких євреїв у німецькомовну культуру, навіть за часів румунського правління, яке всіляко опиралося її впливу. У період з 1959 по 2011 рік це була єдина діюча синагога в місті. Особливу цінність становлять її внутрішні розписи, виконані невідомим чернівецьким художником – ними вкритий практично весь внутрішній простір приміщення. За самобутністю та художнім рівнем ці розписи є визначним зразком релігійної єврейської творчості Східної Європи.
Новоселиця
Збудована в 1919 року в центрі колишньої підросійської частини Новоселиці. Функціонувала до початку Другої світової війни. У післявоєнний (радянський) час була закрита і перепрофільована під районний палац піонерів. У 2008 році київські реставратори віднайшли на внутрішніх стінах дивовижні сюжети, виконані місцевими майстрами єврейського сакрального стінопису початку ХХ століття. Нині приміщення колишньої синагоги перебуває у вкрай занедбаному стані і потребує ґрунтовної реставрації.
садгора
Споруда збудована, ймовірно, в останній чверті ХІХ століття. Під час Першої світової війни її використовували як польовий лазарет для вояків (австрійської армії, через що вона, внаслідок бойових дій, зазнала серйозних пошкоджень. За радянських часів у колишньому храмі розташовувався ремонтний цех місцевої сільгосптехніки, що призвело до руйнації синагоги. У 2000-х роках її викупили представники родини Фрідманів (нащадки садгірського цадика) і заходилися відновлювати. У 2017 році відновлена на кошти хасидів із США та Ізраїлю синагога була знову освячена.
Унікальні розписи українських синагог
Розділ доповнюється