Вінниця
Гравюра Василя Сильвестрова із серії 1929–1931 рр.
Місто Вінниця, засноване 1355 року, стоїть на березі річки Південний Буг. Історично належить до Східного Поділля або Брацлавщини, є значним осередком цього історичного регіону. Перші документальні свідчення про євреїв у місті належать до 1506 року: це були вихідці з Волині, які потрапили до Вінниці разом із князем Костянтином Острозьким. У 30-х роках XVI століття представники громади імпортують рогату худобу та сукно з Волощини, згодом кагальна громада отримала право на безмитну торгівлю. Згідно з переписом 1604 року, у Вінниці було 66 єврейських будинків.
У добу Хмельниччини, 1 липня 1648 року, загони Максима Кривоноса здобули Вінницю, після чого повстанці вчинили розправу над місцевими євреями та католиками. У XVIII столітті громада постраждала під час гайдамацьких набігів 1743, 1750 та 1764 років. Євреї відіграли важливу роль у колективній боротьбі вінничан за поновлення власних самоврядних прав: 1780 року була укладена офіційна угода української міщанської та єврейської кагальної громад проти свавілля місцевого старости Йосифа Чосновського. У 1790-х роках у місті діяли три єврейські школи, а лікар Марк Шепсель (старший кагальний єврейської громади) відкрив першу у Вінниці аптеку.
1793 року Вінниця увійшла до складу Російської імперії. Єврейська громада всіляко обмежувалась імперською владою у політичних та громадянських правах, однак відігравала чималу роль у житті міста, особливо у міській торгівлі. 1911 року юдеї становили 45,5 відсотка від загальної чисельності жителів Вінниці. На початку ХХ століття у місті функціонувало чимало єврейських установ: 13 синагог, 2-класне початкове училище, чоловіче та два жіночі училища, громадське училище (талмуд-тора) з ремісничим відділенням, громадська лікарня на Замості з притулком для єврейської бідноти, єврейський клуб, товариство допомоги бідним євреям, єврейське літературне товариство, районний комітет Єврейського колонізаційного товариства та інші.
На початку 1880-х Мойсей Камйонський заснував у Вінниці один із перших сіоністських гуртків на Поділлі «Ховевей Ціон», активно діяв осередок політичної партії «Поалей-Ціон». 20 жовтня 1905 року в місті відбувся єврейський погром. Незабаром хвиля погромів прокотилася усім регіоном. В архівних документах Київського охоронного відділення, датованих 1906 роком, місто називали «центром єврейського революційного руху Поділля».
У часи української визвольної боротьби 1917–1921 років політичне та громадське життя євреїв значно пожвавилося. На перших демократичних виборах до Вінницької міської думи, які відбулись 27 серпня 1917 року, Єврейський національний блок здобув другий результат (17 відсотків голосів виборців). Вінницький адвокат Хаїм (Юхим) Радбіль був обраний депутатом Української Центральної Ради від Об’єднаної єврейської соціалістичної робітничої партії. Коли Вінниця отримала статус «тимчасової столиці Української Народної Республіки, у місті функціонувало Міністерство у єврейських справах (лютий–березень 1919, травень–червень 1920). У той же час внаслідок нестабільної політичної ситуаці та зміни влад єврейська громада потерпала від грабунків та реквізицій.
Зі встановленням радянської влади на початку 1920-х років релігійне життя громади майже припинилося. Проте активно розвивалася єврейська культурна діяльність мовою їдиш у рамках, дозволених Євсекцією. Виходила газета «Пролетарішер емес» («Пролетарська правда»), функціонували єврейський педагогічний технікум, три єврейські школи, єврейський театр, кілька аматорських драматичних гуртків та бібліотека. Так тривало до початку Другої світової війни.
У 1939 році єврейське населення Вінниці складало понад 33 тисячі осіб. 19 липня 1941-го року Вінницю окупували німецькі війська. На той момент частина єврейського населення встигла евакуюватися. Після окупації у Вінниці був створений юденрат, а єврейське населення було переселене до ґетто. 28 липня 1941 року в місті почалися розстріли, які поновилися в серпні. 22 вересня 1941 більшість ув’язнених вінницького ґетто, близько 28 тисяч людей були знищені. У 1946–1949 роках у Вінниці працювала синагога, на певний час її закрили у зв’язку з «порушенням законодавства про культи», а 1953 року знову відкрили.
Після здобуття Україною незалежності в місті відновилося єврейське культурне життя, були засновані різні єврейські організації. Хоча частина єврейського населення емігрувала, у Вінниці діють юдейська релігійна громада, міська єврейська громада, релігійна громада прогресивного юдаїзму, єврейська недільна школа, благодійні організації.
Місто Вінниця на старовинних листівках із приватної колекції Моше Мораховського
Квартал Єрусалимка
Між вулицями Визволення, Єрусалимка, Магістратська, Митрополита Петра Могили, Набережна, Симона Петлюри, Червонохрестівська
Район компактного проживання єврейської громади у Вінниці почав формуватись на межі XVII–XVIII століть. Напочатку ХХ століття він охоплював територію на схід від сучасних вул. С. Петлюри та Мури до Південного Бугу. Рішення про поетапне знесення та перебудову Єрусалимки було прийняте міською владою у 1935 році. У кварталі епізодично збереглась одно- та двоповерхова забудова.
Єрусалимка слугувала живою декорацією для зйомок німих художніх фільмів «Єврейське щастя» (1925) та «Проти волі батьків» (1926). «Єврейське щастя» – німа стрічка режисера Олексія Грановського, знята у 1924–1925 роках за мотивами оповідань Шолом-Алейхема. Головний герой – Менахем-Мендл, роль якого блискуче зіграв Соломон Міхоелс. У фільмі показано життя єврейської бідноти, що населяла смугу осілості.
Садиба Боруха Львовича
Вул. Петлюри, 15А. На мапі
Будинок споруджений у 1913 році, належав Боруху Львовичу – представнику династії єврейських міщан родом із Станіславчика, купцю першої гільдії, гласному Вінницької міської думи, підприємцеві та власнику чавуноливарного і машинобудівного заводу «Молот». Після смерті Боруха Львовича у 1916 році у будинку проживала його родина, яка виїхала на еміграцію наприкінці 1918 року. У період, коли Вінниця мала статус «Тимчасової Столиці УНР», у садибі перебувало Міністерство пошт і телеграфів УНР (лютий–березень 1919) і Цивільна і військово-похідна Канцелярія Голови Директорії УНР Симона Петлюри (травень–червень 1920). З 1931 до 2018 року споруда слугувала офісом обласного радіо. Нині в будинку планують відкрити музей Вінниці.
Кав’ярня–музей «Пан Заваркін і син»
Вул. Олександра Соловйова, 3. На мапі
Заклад названий на честь напівлегендарного вінницького підприємця Матвія Заваркіна (єврея-вихреста Мойсея Флігельтуба), який у 1901 році відкрив перший у Вінниці магазин колоніальних товарів. Кав’ярня-музей створена шляхом історичної реконструкції вітальні заможного городянина початку ХХ століття. У колекції музею – рідкісні механічні годинники ХІХ століття, речі побуту вінничан того часу, розкішні картини, намальовані кавою, та багато інших захопливих речей.
Пам’ятник мешканцям старої Єрусалимки
Вул. Олександра Соловйова, 3. На мапі
Основою скульптурної композиції є збірний образ вінницького єврея початку ХХ століття з Єрусалимки. Праворуч від Мешканця скульптор зобразив кота, якого вінничани й туристи ласкаво називають Шльомою. За міською легендою, кіт Шльома жив свого часу на Єрусалимці й зажив слави невловного крадія і забіяки. Навіть у композиції пам’ятника Шльома намагається вкрасти кільце сосисок у Мешканця, який насолоджується смачною кавою із сусіднього магазину колоніальних товарів. Пам’ятник відкрито у 2016 році, скульптор – С. Алєйніков.
Будинок Натана Альтмана
Вул. Монастирська, 23/ Кропивницького, 14. На мапі
Будинок споруджено у першій половині ХІХ століття. Вважається, що у 1899 році у стінах садиби народився і провів юність художник Натан Альтман, хоча документальних підтверджень цього факту немає
Натан Альтман (1889–1970)
Художник-авангардист (кубіст), скульптор і театральний художник, майстер портрету. Народився у Вінниці в єврейській родині. Коли хлопчику було чотири роки, його батько помер, дитинство він провів із бабусею.
Навчався в Одеському художньому училищі (1902–1907), згодом – у Парижі (1910–1911), де зазнав впливу новітніх мистецьких стилів, особливо кубізму.
1912 року на короткий час повернувся до Вінниці. Тут під враженням від похорону свого діда написав картину «Єврейський похорон» (1912) і серію карикатур, виданих окремою книжкою «Вінниця в карикатурах» (1912).
Згодом переїхав до Петербурга, де й продовжив свою кар’єру. Був одним із засновників «Єврейського товариства розвитку мистецтв». Найвідоміша його робота в жанрі портрета – «Портрет Анни Ахматової» (1914). Надалі брав участь у виставках об’єднання «Світ мистецтва», «Союз молоді», «Бубновий валет». Як театральний художник працював над виставами «Уріель Акоста» (Московський ГОСЕТ), був художником-постановником фільму «Єврейське щастя». Після війни Альтман створив серію ілюстрацій до творів Шолом-Алейхема. 1954 року разом із Григорієм Козінцевим поставив спектакль «Гамлет», а наступного року – з ним-таки – виставу «Дон Кіхот».
Будинок родини Савчуків
Вул. Магістратська, 41. На мапі
За цією адресою проживала родина Савчуків, удостоєних звання Праведників народів світу, про що свідчить табличка за парканом будівлі. Сім’я допомагала місцевим євреям переховуватися від нацистів під час Другої світової війни. Нині цю будівлю використовують як приватне помешкання.
Чавуноливарний завод «Молот»
Вул. Батозька, 16 Б. На мапі
У 1880 році розпочав свою роботу завод «Молот» – перше чавуноливарне та машинобудівне підприємство на Поділлі, яке виробляло обладнання для цукрових та винокурних заводів, нескладні сільськогосподарські машини і знаряддя. Завод належав відомому підприємцеві, купцю 1-ї гільдії Боруху Львовичу. У Вінниці збереглось багато старовинних люків, металевих сходів і труб із клеймами історичного підприємства. За радянських часів підприємство отримало назву «Вінницький завод тракторних агрегатів». Нині це – Вінницький агрегатний завод.
Готель «Савой» (нині Сьомий апеляційний адміністративний суд)
Вул. Соборна, 48/ Миколи Оводова, 36. На мапі
Готель «Савой» збудовано в 1913 році коштом та на земельній ділянці підприємця, почесного громадянина Вінниці Беріша Лехтмана. Будівля розташовувалася на розі тодішнього Миколаївського проспекту (нині вул. Соборна) та вулиці Богдана Хмельницького (нині вул. М. Оводова). У споруді нового шестиповерхового готелю (перша висотка міста) вперше у Вінниці з’явилися електроосвітлення та ліфт, центральне водопостачання, каналізація. Ділянку тротуару поряд із приміщенням було вкрито вперше застосованим у місті асфальтом. Ймовірний автор проєкту – архітектор Григорій Артинов. У 1919–1920 роках готель «Савой» тимчасово став своєрідним урядовим центром Української Народної Республіки доби Директорії. У березні 1944 року, під час звільнення Вінниці радянськими військами від нацистів, будівля постраждала від сильної пожежі. Приміщення було реконструйовано та відкрито у 1953 році з новою назвою «Україна», але без втраченого шостого мансардного поверху. Від 2010 року будинок перебуває в розпорядженні апеляційного суду, у 2019-му завершена реставрація будівлі.
Музей єврейського побуту, Музей Голокосту на Вінниччині
Просп. Космонавтів, 20. На мапі
Музей створено у 2008 році при Вінницькому обласному товаристві єврейської мови та культури. Кімната відтворює єврейське помешкання кінця XIX – початку XX століття. В одному приміщенні об’єднано кілька типів експозицій: предмети юдаїки, старовинні меблі та кухонне начиння. Музей Голокосту було відкрито 2 листопада 2008 року за сприяння Єврейського агентства «Сохнут- Україна».
Первинне місце розташування установи (адмінкорпус заводу «Керамік») символічне. Неподалік у кар’єрі цегляного заводу нацисти масово знищували євреїв. Музей був створений за ініціативою подружжя Трахтенберг, в яких у роки війни багато родичів загинуло в ґетто й таборах смерті. Колекцію Музею складають понад п’ятсот експонатів. У 2019 році установа переїхала за адресою просп. Космонавтів, 20.
Головна синагога ім. Ліфшиця
Вул. Соборна, 62. На мапі
Побудована на початку ХХ століття на кошти вінницького купця Якова-Менделя Ліфшиця. У 1927 році будівлю закрили та перетворили на клуб кустарів, а згодом клуб ім. Йосифа Сталіна, попередньо перебудувавши її у конструктивістському стилі та позбувшись будь-якого натяку на первинне призначення цієї споруди. Під час Другої світової війни там нагромаджували одяг, конфіскований в арештованих та розстріляних вінницьких євреїв. Одразу ж після війни тут на деякий час розмістився обласний музично-драматичний театр, згодом – філармонія. 1992 року будівлю синагоги повернули єврейській громаді – її було повністю відремонтовано за сприяння рабина Лейбла Суркіса та Ісаака Новоселецкого. Окрім синагоги, нині частину споруди займає офісне приміщення.
Вінницьке реальне училище
Вул. Соборна, 87. На мапі
Вінницьке реальне училище споруджене у 1888–1890 роках на кошти вінницького купця Цаля Лейбовича Вайнштейна. На його утримання передбачалося щорічно виділяти по вісім тисяч карбованців сріблом. Проєкт будівлі розробив архітектор Київського навчального округу М. Чекмарьов. Будівництвом керував архітектор В. Краузе. Це був зразковий середній навчальний заклад міста, де крім загальноосвітніх, вивчали природничі дисципліни, фізику, математику, а також іноземні мови. У 1915 році реальне училище було переведене до приміщення жіночої гімназії, а в його аудиторіях був розміщений військовий шпиталь, який 8 травня 1916 року відвідав російський імператор Микола ІІ із сім’єю. Училище припинило свою діяльність у 1920 році. Нині тут розмістився Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету.
У 2017 році на бічному фасаді будівлі відкрито меморіальну дошку Семену Якерсону – уродженцю Вінниці, який був сотником Армії УНР, а відтак змушений був емігрувати до Чехословаччини.
Синагога Райхера на Єрусалимці
Вул. Червонохрестівська, 11. На мапі
Споруджена у 1903 році на кошти відомого лікаря й мецената І. Райхера за проєктом міського архітектора Григорія Артинова. При будівництві на головному фасаді була вмонтована мармурова пам’ятна дошка з написом «СТРОИЛ ГР. ІНЖЕНЕР ГР. ГР. АРТИНОВ 1903 Г.». У 1930-х роках синагога була перетворена на спортивну залу. Нині тут розташована дитяча спортивна школа Вінницької асоціації акробатики та стрибків у воду.
Синагога Хабад
Вул. Грушевського, 8. На мапі
Релігійний центр юдейської релігійної громади Хабад. Тут для євреїв Вінниці проводять усі свята і священні таїнства юдаїзму. Рабин громади – Шауль Горовиць.
Меморіальна дошка Юхиму Аптекману
Вул. Князів Коріатовичів, 30. На мапі
Юхим Аптекман (Фелікс Робурін) (1946–1966)
Вінницький поет, один із активних учасників поетичної групи «Вінницькі марксисти-футуристи», яка займалася збором неопублікованих віршів українських та російських поетів-футуристів 1920-х років і разом із власними віршами друкувала їх у самвидаві «Інфаркт міокарда». Весь виданий тираж був вилучений в ході обшуку співробітниками КДБ. Юний поет пішов із життя, не доживши до 20-ти років.
У 2009 році на його честь відкрито меморіальну дошку. Скульптор – Олексій Альошкін.
Меморіал пам’яті жертв Голокосту на Вінниччині
вул. Праведників світу, 24. На мапі
Унаслідок двох масових розстрілів вінницьких євреїв, які відбулися 19 вересня 1941 року та 16 квітня 1942 року, загинуло від 17 до 25 тисяч мирних мешканців. «Вінницький злочин» фігурував в обвинувальному вироку Нюрнберзького трибуналу. Сучасний меморіал жертв нацизму складається з трьох символічних могил, хоча за словами очевидців, у 1941–1942 роках це був єдиний рів, який об’єднував теперішні братські могили в одну. 20 листопада 2019 року на території меморіалу було відкрито пам’ятний знак «Праведникам народів світу».
Єврейський цвинтар
Територія по вул. Є. Коновальця. На мапі
Історія цвинтаря сягає XVI століття. Відомо, що на цьому кладовищі було поховано хасидського цадика середини ХІХ століття, автора праці «Шаар мішпат» (коментар на «Шульхан арух») Ізраїля-Ісера бен Зеєв Вольфа (у 2008 році на кладовищі йому був встановлений пам’ятний знак) та громадського діяча, рабина Йосефа-Якова Лінецького. У 1890-х роках завідувачами цвинтаря були купець Юдко Берегов та казенний рабин Сухим Поллак. Тоді на його благоустрій щороку витрачалося 50 руб. з міського коробочного збору. У 1901 та 1916 роках цвинтар був суттєво розширений у протилежний бік від кам’яноломні. Перед Другою світовою війною єврейським кладовищем опікувався легендарний напівкримінальний авторитет Нафтул Лангер, про якого жартували старожили: «Якщо Лангер згоди не дасть, то й похорону не буде». Восени 1949 року цвинтар був офіційно закритий. Відтоді він поступово руйнується.
Бершадь
Містечко, розташоване на Східному Поділлі, відоме від середини XV ст. як фортеця на кордоні Литовського князівства. Вже у середині XVII ст. у Бершаді існувала велика єврейська громада. У 1850-х роках у місті діяли синагога та чотири молитовні будинки.
Більшість євреїв Бершаді були хасидами, а саме містечко стало ажливим центром хасидизму, тут жив відомий хасидський цадик рабі Рафаель Бершадський.
Браїлів
Першу документальну згадку про містечко відносять до XV століття. Єврейська громада тут виникла, ймовірно, не пізніше XVII століття. На початку ХХ століття єврейське населення містечка становило 43,4 відсотка від загальної кількості мешканців. У Браїлові було три синагоги, талмуд-тора, приватні чоловіче та жіноче училища.
Брацлав
Брацлав – давнє місто, вперше згадане у літописах ХІІ століття. Єврейська громада сформувалася у Брацлаві в середині ХVІ століття, хоча оселятися тут євреї почали набагато раніше. Як і інші єврейські громади Вінниччини, брацлавська постраждала від погромів під час Хмельниччини й Коліївщини. У XVIII столітті брацлавська громада була прихистком для саббатіанців і франкістів.
Найбільшої відомості в єврейському світі Брацлав зажив завдяки рабі Нахману, знаному як Нахман із Брацлава, похованому в Умані.
Гайсин
Перша згадка про Гайсин датована 1545 роком. У другій половині XVIII століття єврейська громада містечка вже існвала, у 1830-ті роки вона була досить численною. Тут була синагога, бейт-мідраш, два молитовних будинки і шість хедерів. У 1843 році у Гайсині оселився заможний купець Ісраель Розин (Розинг), який узяв на відкуп виробництво спирту й торгівлю алкоголем. Під час епідемії холери у 1855 році купець оплатив послуги і приїзд до хворих міського лікаря, всіх необхідних ліків і медикаментів, а також безкоштовну роздачу спирту. У другій половині ХІХ століття до міста переселялися євреї із довколишніх селищ і містечок, громада поступово зростала. У цей час в Гайсині відкрилося дві друкарні, якими володіли Нухим Волькович Вайнштейн та Удла Шварцман, працювала книгарня, що належала Лейзеру Поляку.
Іллінці
Як єврейське містечко Іллінці відоме з кінця XVII – середини XVIII століття. У другій половині ХІХ століття тут було чотири синагоги. На початку ХХ століття в Іллінцях діяло чоловіче єврейське училище. Великим підприємством містечка був медоварний завод, яким володів Арон Елі Друкер.
Могилів-Подільський
Датою заснування міста вважається 1595 рік, а перша згадка про проживання євреїв у Могилеві-Подільському належить до 1637 року. В 1648–1649 роках єврейське населення міста було знищено козацькими загонами Хмельницького. У другій половині XVII століття євреї знову оселилися в місті. У 1740-х роках євреям належало 170 будинків; в 1776 році було побудовано дві синагоги. У 1808 році батько й син Штейни відкривають у Могилеві-Подільському своє видавництво книжок івритом. Видавництво діяло до 1819 року, випустивши 24 книжки. У 1867 році в Могилеві-Подільському функціонувало 16 синагог і молитовних будинків; в 1851–1874 роках існувало єврейське казенне училище. На початку ХХ століття в Могилеві-Подільському налічувалося шість єврейських чоловічих і жіночих училищ, талмуд-тора, синагога і 17 молитовних будинків, єврейська лікарня.
Тульчин
Містечко Тульчин засновано на початку XVII століття, ймовірно, євреї були серед перших його мешканців. Значних втрат єврейська громада зазнала під час Хмельниччини у 1648 році. Та наприкінці XVIII століття Тульчин став найбільшим єврейським поселенням на Поділлі. Тому посприяло, крім економічного зростання міста, те, що Тульчин став одним із центрів хасидизму – місто обрав своєю резиденцією знаний цадик рабі Борух Меджибожський (відомий також як Борух Тульчинський), онук самого Бешта.
Чечельник
Єврейська громада проживала у Чечельнику від початку XVII століття. У середині ХІХ століття це містечко стало осередком хасидизму. Тут заснував свою резиденцію один із найвідоміших тогочасних хасидських цадиків – рабі Моше Цві Гітерман із Саврані, якого ще називали Савранським ребе. Кілька поколінь нащадків цього цадика були рабинами у Чечельнику, а Савранська хасидська династія існує й сьогодні, її духовний центр розташовано в Єрусалимі.
Шаргород
Містечко засновано 1585 року, водночас зі спорудженням бастіонного замку. Євреї були серед перших мешканців міста, яке стрімко розвивалося. Вже 1589 року було зведено оборонну синагогу. У 40-х роках XVII століття шаргородська єврейська громада була однією з найбільших на Поділлі. Євреї компактно проживали у центрі міста. Громада дуже постраждала під час нападу загонів Хмельницького. У 1672–1699 роках Шаргородська волость і все Подільське воєводство належали Османській імперії. Хоча турки й терпимо ставилися до євреїв, синагогу на ту пору все ж переобладнали під мечеть.