Луцьк
Луцьк – одне з найдавніших міст України – вперше згадано 1085 року в Іпатіївському літописі. Уже тоді він був досить розвиненим містом. Євреї з’явилися тут у XIV столітті, проте, за деякими даними, на Волині вони проживали ще з ХІІ століття.
Тоді ж, у XIV столітті, почав формуватися перший єврейський квартал міста – Жидівщина, розташований на південному заході міста. Синагоги та інші єврейські споруди зосереджувалися саме тут, хоча деякі євреї мешкали в інших частинах міста.
Синагоги споруджували здебільшого з дерева – наприкінці XVI століття їх у місті було кілька (припускають, що одна з них була мурованою). При синагогах також діяли єшиви. Із розвитком та розширенням Луцька виникали й нові єврейські «квартали», які значно різнилися між собою. Напередодні Другої світової війни їх у Луцьку було три – Жидівщина, Мокрий Луг і Вулька. Бідні райони мали тільки центральні вулиці, перенаселеність штетлу спричиняла ущільнення переважно дерев’яної забудови.
У районі сучасних вулиць Паркової, Лугової, Глушець та проспекту Волі колись було розташоване село Вулька. Цей район мав круті схили – незручна для забудови територія, однак унаслідок перенаселення Жидівщини прилуцьку частину Вульки у XVIII столітті почали заселяти євреї. Відомо про молитовний будинок Ашкеназі на Вульці, молитовну школу (медриш), відкриту в 1900 році, мікву поряд із нею, синагогу (бесгамедриш) «Тупелес» та інші. Вулиця Лугова – єдина збережена автентична вулиця штетлу, яка не змінила свого розташування. Крім того, саме тут можна побачити чотири із шести збережених будинків штетлу передвоєнного періоду.
Район Мокрий Луг був розташований там, де нині пролягає вул. Коцюбинського. У XVIII столітті цю територію почали заселяти переважно заможні євреї, саме тому тут майже не було дерев’яних хат, натомість переважала цегляна одно- та двоповерхова забудова. Тут-таки розміщувалися численні синагоги (Олицький бейт-гамідраш, бейт-гакнесет, молитовний дім Ашкеназі, Пурицова синагога, талмуд-тора та інші).
У місті був ще один район проживання євреїв – Долина, який майже не виділявся у загальній міській забудові. На сучасній карті міста він пролягає над річкою Сапалаївка між мостами на вулицях Потапова та Франка.
Під час Другої світової війни всі єврейські райони було знищено, згодом – забудовано, тож їхні характерні риси на сьогодні втрачені.
Луцька єврейська громада значно постраждала під час Хмельниччини. Втім, вона досить швидко відновилася. Луцьк був центром рабинської вченості й мав численні єшиви. Серед його рабинів XVII–XVIII століть відомі Моше бен Єгуда га-Коген, Яків Шор, Йоель Гальперін (Йоель Великий).
Місцеве єврейство відзначалося розмаїтими вподобаннями щодо різних течій хасидизму. 1867 року в місті діяло 12 синагог. На початку ХХ століття в Луцьку працювали організації Бунду і різних сіоністських рухів. У 1910 році в місті налічувалося 20 синагог і молитовних будинків, функціонували кілька жіночих і чоловічих єврейських училищ, єврейське літературне товариство. У 1914 році виходив щомісячний історико-літературний журнал «Сабах».
У 1920-ті – 1930-ті роки єврейська громада Луцька мала багато соціальних і культурних закладів, у тому числі мережу шкіл Тарбут. У Луцьку видавали тижневик їдишем «Волінер пресе» (1928–1938). Останнім перед німецькою окупацією рабином Луцька був Залман Сорочкін.
1941 року, під час нацистської окупації, в Луцьку було створено ґетто та єврейський трудовий табір. Уже в перші дні після встановлення нової влади відбулися масові розстріли єврейського населення. 17 тисяч євреїв, які перебували в ґетто, були розстріляні у серпні 1942 року. Наприкінці того ж року були знищені і в’язні трудового табору, частина з яких намагалася вчинити гітлерівцям збройний спротив.
У повоєнний період єврейське населення міста становило лише кількасот людей. Та все ж від початку 90-х років общинне життя відновилося. Нині в Луцьку, в колишній будівлі єврейської ґміни, діють релігійна громада прогресивного юдаїзму та Волинський єврейський общинний центр ім. Ісаака Долинського, названий на честь багаторічного голови місцевої громади.
Місто Луцьк на старовинних листівках із приватної колекції Моше Мораховського
Залман Бен–Ціон Сорочкін (1881–1966)
Рабин і громадський діяч. Народився в родині рабина, навчався в Слобідській єшиві та єшиві Воложина. Стояв на чолі адміністрації єшиви в Тельшяї (Литва). Згодом його запросили на посаду рабина у Воронові, де Сорочкін заснував власну єшиву. Коли почалася Перша світова війна, з сім’єю переселився до Мінська, займався громадською діяльністю. Незабаром після війни отримав місце рабина в Луцьку. У цей період став відомим як один з найвидатніших рабинів Польщі та один із лідерів руху «Агудат Ісраель» й ортодоксального єврейства в цілому. В 1940 році втік від радянської окупації до Вільно, невдовзі – до Ерец- Ісраель. Там Сорочкін створив і очолив Ваад Гаєшивот (Комітет єшив). Видатний проповідник; його проповіді зібрано у праці «Гадеа вегадібур» («Думка і промова», 1937), автор коментаря до П’ятикнижжя «Ознаім латора».
Головна синагога
Вул. Данила Галицького, 33
Велику міську синагогу зведено у 1620-х роках у центрі одного із єврейських штетлів Луцька. Синагога є ренесансною спорудою оборонного типу, пам’яткою архітектури національного значення. Будівля розташована в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк». Тривалий час синагога була релігійним, освітнім та громадським центром луцьких євреїв. Оборонна вежа, ймовірно, була частиною одного із оборонних кілець тодішнього Луцька. Невдовзі після спорудження синагоги при ній відкрили єшиву. Від другої половини XIX століття на території навколо синагоги розмістилися міква та шпиталь. Синагогу частково знищили у 1942 році, руйнування тривало й упродовж наступних десятиліть; частково відновлена у 1970-х роках. Сьогодні використовується як приміщення спортивного клубу. 1995 року на стіні колишньої синагоги встановлено пам’ятний знак загиблим євреям Луцька, де, з-посеред іншого, міститься коротка інформація про саму будівлю.
Галицька синагога
Вул. Караїмська, 36
Збудована після 1862 року.
Будинок ґміни
Вул. Богдана Хмельницького, 6
Будинок зведено у 1923 році коштом двох єврейських родин (Пінчуків та Глікліхів), а також з податків товариства талмуд-тори. У цьому будинку розміщувалася канцелярія, зал засідань ґміни, правління Головного рабинату Луцька, зал для урочистих подій. Розташування будівлі було зручним, близько до одного з єврейських штетлів – Мокрого Лугу. За радянських часів у будинку влаштували палац піонерів. Від 1999 року і донині це приміщення належить релігійній громаді прогресивного юдаїзму. Тут працює Волинський єврейський общинний центр імені Ісаака Долинського.
Будинок Августиновича
Вул. Паркова, 5
Один зі збережених єврейських будинків у районі Вулька. На початку ХХ століття він належав єврейському підприємцеві Августиновичу, який здавав його в оренду.
Гімназія імені Мойсея Глікліха
Просп. Волі, 36
Поряд із Вулькою, на території гімназії імені Мойсея Глікліха, під час нацистської окупації діяв трудовий табір для працездатного єврейського населення, де утримувалося п’ятсот осіб. У грудні 1942 року тут відбулося повстання. Бунтівники здійснили три атаки на охоронців табору. Проте повстання було придушене. Деякі його учасники вижили.
Нині в будівлі розташовано Луцький педагогічний коледж. 2012 року до 70-ї річниці повстання на стіні коледжу встановлено таблички у пам’ять про в’язнів ґетто.
Олицький бейт–гамідраш
Вул. Богдана Хмельницького, 40
Був побудований до 1862 року, поряд розташовувалася міква. Після війни будинок переобладнали під кінотеатр «Зміна». Зараз кінотеатр не діє, споруду використовують як кафе.
Пурицова синагога
Вул. Антоновича, 3
Невелика одноповерхова синагога, збудована, як припускають, у другій половині XIX століття. Закрита у 1920-х роках. Після Другої світової війни було надбудовано другий поверх. Нині використовується як офісна споруда.
на місці єврейських цвинтарів Луцька
Єврейські цвинтарі
Поки що вдалося встановити територіальне розташування тільки двох останніх єврейських цвинтарів. Перший із них був на місці сучасного стику вулиць Богдана Хмельницького та Заповітної. Про нього відомо з XVI століття. У 1852 році у зв’язку з розширенням міста у напрямку цвинтаря його закрили. Місце для нового цвинтаря було куплене між Вулькою та селом Дворець уздовж дороги, яка вела в місто зі сходу. 2016 року на місцях колишніх єврейських цвинтарів встановили меморіальні знаки. Знак, присвячений старому цвинтарю, розташований на вул. Заповітній біля школи №1. Знак на місці другого цвинтаря, що виник у середині ХІХ століття, встановили на узвозі Тещин язик.
Володимир-Волинський
Протягом багатьох століть у місті Володимир мирно співіснували різні культури та традиції. Їдишем воно звалося Людмир, а єврейська громада існувала тут щонайраніше від ХІІІ століття. У той час Володимир був жвавим торговельним центром. Єврейська громада Людмира була знаною і впливовою, посилала своїх представників до Вааду чотирьох земель. Євреї посідали домінуючі позиції в місцевій торгівлі аж до початку Другої світової війни.
Ковель
Ковель – одне з найдавніших міст Волині. Замешкання тут євреїв розпочалося після надання Ковелю Магдебурзького права у 1518 році. У 1660 році в місті було зведено синагогу (у 1744 р. згоріла в пожежі). Єврейське населення Ковеля помітно зросло у ХVІІІ столітті. Після переїзду до Ковеля рабина Мордехая (1752–1800) із Несухойжи (нині с. Тойкут Ковельського району) тут поширився хасидизм.
Любомль
Любомльська єврейська громада відома з XIV століття. Місцеві євреї займалися ремеслом, посередництвом і торгівлею. Досить численна громада проіснувала до Другої світової війни.